26.10.2017
Молодший сержант, командир зенітної установки, воював під Авдіївкою. Загинув у с. Верхньоторецьке, Ясинуватського району, Донецької області.
Сергій Лисенко: 31 рік, с. Чернеччина Краснопільського р-ну (14.03.1985 – 03.07.2016)
Народився Сергій у м. Суми. Навчався в 29 школі (до 7-го класу).
У 1998 році разом з батьками переїхав у с.Чернеччину, Краснопільського району. Сім’я завжди мріяла про власний будинок, любила сільську природу, врожайні поля. Сергій з дитинства хотів бути водієм, як батько. Після закінчення школи одразу пішов працювати в місцеве товариство. Батько, Сергій Іванович, із ранку до вечора – на роботі. Особливо в гарячу пору жнив. Мама, Ольга Миколаївна, згадує: «Син був моєю правою рукою. Разом їздили в ліс, сіно заготовляли, корів пасли. Садили, копали, возили картоплю та буряки з городу, який розповзався далеко вниз від хати, що стояла на горі. Хлопець, за що б не взявся, все зробить! Самій було б важко…».
Учителі пам’ятають Сергія скромним, урівноваженим, неагресивним. Говорять: «Завжди приходив на допомогу. Зірок з неба не знімав, але був надійним. Вони з батьком були схожі характерами – безвідмовні. Хлопець жартував доречно, негрубо. Якщо однокласники закидали дівчат гичкою, то Сергій ставився до них ввічливо. А дівчата з ним, як одна компанія…
У 2004 році Сергій відбув на службу в Хмельницьку область. Через півтора роки повернувся додому. Взимку 2006-го влаштувався на роботу в Державну службу охорони в м. Суми. Тут працював півтора роки. А 2007-го півроку слюсарював при Сумському виробничому підприємстві «Нафтохіммонтаж». Улітку став на облік у Краснопільський районний центр зайнятості, «від якого вивчився на водія». Їздив із батьком на УАЗі. Возив людей у сусіднє село, де живе єдина сестра зі своєю сім’єю. Мама згадує: «Відпрацював жнива і поїхав у Росію на заробітки. Був у Калузі, під Ленінградом, у Бєлгороді. І кожного разу повертався до сільської роботи в Чернеччину».
У 2014 році Сергія викликали у Військкомат. Пройшов медкомісію. Висновок: «Умовно придатний». Відізвали аж у червні 2015-го (попав у 5-ту хвилю мобілізації). «Спочатку Сергія відрядили в навчальну частину на Десну. Потім перекинули в Башкирівку, під Харків. Пізніше – в Рівне. Звідти, в листопаді, відправили на фронт, під Авдіівку, – розповідає мама, – й одразу ж – на передову. Тут і воював до кінця, в нульовій позиції». Був командиром зенітної установки, яку перетягували «Уралом». Водив машину Сергій. Сестрі Яні, розповідав, що були і нічні виїзди.
У вересні Сергій приїжджав у відпустку. Офіційно одружився. Привів жінку з дитиною. Її хлопчика всиновив. Хотів залишитися в селі. Купив будматеріали, щоб відремонтувати забір, зробити водостік. Мріяв: «Приїду додому і буде в мене готовий «фронт робіт».
Батько дуже любив сина. Чекав його. Брату Григорію, сказав: «Ось прийде Сергійко – заріжемо порося, приготуємо шашлики. Зберемо зустріч». У Сергія Івановича було хворе серце, та він відкладав лікування: «Повернеться син, замінить мене. Тоді й поїду в кардіологію». Возив людей на роботу й назад. Але одного дня не встиг усіх довезти додому, в Хмелівку… Помер у дорозі. Серце не витримало…
Син приїжджав на похорон. …На 40-й день поминали батька. А під вечір зателефонували Григорію (дядькові Сергія), повідомили, що Лисенко Сергій загинув. Відслужив на посту, де вистояв до останньої хвилини. Була липнева спека, тому одразу хотів змінити одяг. …Не дійшов, утратив свідомість.
У Воєнкоматі мамі вручили «Наказ… про результати службового розслідування…», з якого дізналася, що в Сергія проявилися ознаки серцево-судинної недостатності. Було негайно прийнято рішення везти в ЦРЛ. Але по дорозі в лікарню її син помер. До закінчення демобілізації лишався трішки більше місяця.
Сина поховали поряд з батьком на сільському кладовищі. Їхні могили повернуті одна до одної. Люди кажуть: «Щоб бачилися, розмовляли…».
Мамині очі знову наповнюються слізьми: «Як тільки якась машина гуркне біля хати, так і чекаю, що зайде хтось із Сергіїв… Важко заходити в кімнату сина». Тут прохолодно, чисто, пахне свіжістю терпкої трави. На склі серванту – фотографії обох Сергіїв, позначені чорною стрічкою. На столі – оформлені в яскраві рамочки – фото сина юнацьких років, а ще світлини онуків, школярів – Діми та Саші. Один одягнений у моряцьку форму, другий – у форму десантника. Хлопці знають, що треба захищати Батьківщину.
У сільській школі є музейна кімната, де оформлений куточок пам’яті Захиснику України, вірному синові Батьківщини – Сергію Лисенку.
ВРЕЗ:
«Він усюди шукав роботу, але постійно повертався у свою Чернеччину. Понад усе любив жнива…»
«Панорама» №42
Інші новини:
18.04.2024 Хореографічний колектив із Глухівщини переміг у міжнародному конкурсі в Берліні
18.04.2024 Мешканці Сумщини сплатили на третину більше ПДВ
18.04.2024 Тростянчани відновлюють фонд зруйнованої бібліотеки
18.04.2024 У Конотопі оперативно затримали грабіжника
18.04.2024 Сумщина у вогні: як виживають на війні прикордонні села