Кераміка 80-річної гончарки із Сумщини розійшлася світом

03.01.2018

Діяльність заводу «Художній керамік» була визначальною для розвитку опішненського гончарного виробництва другої половини ХХ століття. Цей потужний промисловий велетень визначив життєві долі сотень місцевих майстрів: у стінах заводу були здобуті знання й уміння, розкрився творчий талант, минули десятиліття відданої праці, зросли учні, прийшли визнання й пошанування державою. Поклик глини звав до Опішного й митців з інших куточків України. Саме так склалася й доля художника-кераміста Розалії Чабаненко.

Майстриня народилася 11 грудня 1937 року в Дніпропетровську. За прикладом рідних здобула технічну освіту, опанувала кілька робітничих та інженерних професій, однак бажання власної творчості непокірно бунтувало. Невдала спроба вступити на навчання до Санкт-Петербурга компенсувалася здобуттям вагомих художніх навичок для навчання в Харківському художньо-промисловому інституті. Вибір працевлаштування для творчого розвитку впав на Опішне: сюди, разом із чоловіком, Розалія Трохимівна переїхала 1973 року. Добрі порадники – подружжя Гаврило та Явдоха Пошивайли, а також перші вчителі – гончарі Сергій Яценко, Іван Порохівник – посприяли розквіту самобутнього таланту гончарки. Твори Розалії Чабаненко постійно експонувалися на регіональних і національних виставках.

Працюючи творчим майстром у «Художньому кераміку», мисткиня викладала малюнок в училищі художніх промислів – філії Решетилівського середнього професійно-технічного училища № 28, що діяло на базі заводу, а також вела художню студію, де горнула до образотворчості обдаровану юнь. На початку 1990-х років Розалія Трохимівна виїхала до села Сонячне (Сумщина), проте не залишила мистецького наставництва, очоливши там об’єднання творчої молоді.

З того часу минуло понад 20 років… Й ось, уперше за цей час, майстриня завітала до Опішного на своє 80-ліття: до колиски гончарського таланту її повернули… глиняні вироби. Виготовлені за час роботив заводі, вони давно розійшлися світом, а на ювілей авторки зібралися в Опішному – 15 грудня 2017 року в Центрі розвитку духовної культури відбувся вернісаж виставки робіт Розалії Чабаненко «Палітра любові», яка представила творчу спадщину мисткині з колекцій Національного музею-заповідника українського гончарства, Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, Національного музею-заповідника Миколи Гоголя, Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» імені Василя Кричевського, а також із приватних збірок мешканців Опішного.

Кераміка Розалії Чабаненко стала своєрідним мистецьким феноменом. У руках майстрині народився неповторний світ гончарних форм і пластичних образів – героїв усної народної творчості й творів українських письменників, декоративної зооморфної скульптури, численних сюжетних композицій, серед яких найулюбленіша тема – Сорочинський ярмарок. Багата уява й особливе сприйняття навколишнього світу означили неповторну стильову манеру, яка через роки вирізняє її твори з-поміж інших.

…Цього дня майстриня гортала до щему пам’ятні сторінки життя в Опішному, побувавши в заводі, де працювала (нині в стінах виробничого цеху №1 «Художнього кераміку» – Музей мистецької родини Кричевських). Гостила й у Музеях-садибах гончарської родини Пошивайлів, Леоніда Сморжа, Олександри Селюченко, з якими була особисто знайома й товаришувала.

Ювілей майстрині став нагодою для унікальної зустрічі, на яку багато років чекали її колеги й учні. В особливо теплій і зворушливій атмосфері зринали численні спогади, нахлинали емоції й завмирало серце – радісно бачити Розалію Трохимівну такою, як і роки назад, чути її думки, «приперчені» особливим гумором.З посмішкою, вона ділилася своєю життєвою мудрістю – такою простою й водночас правдивою:

 «Бороться и искать, найти – и… не задаваться!»;

«Ніщо не вічне, вічна тільки душа»;

«Бог одне дає, а інше забирає»;

«На вас надія – ви молоді. Задумайтесь, залиште щось після себе»;

«Нічого на той світ не забереш – віддавай потихеньку»;

«Не продавайте наші роботи, доки ми живемо, а там як буде…».

…Кожен спрагло шукав миті, аби поговорити з Розалією Трохимівною наодинці, нагадати про себе, розповісти про досягнуте й дякувати, дякувати, дякувати… Адже для багатьох ця людина сталане лише керівником художньої студії чи майстринею, що передала знання, а й мудрою порадницею, старшим товаришем – учителем життя…

Жанна Невкрита,

інформаційна служба

Національного музею-заповідника українського гончарства

Фото Тараса Пошивайла

Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua

Інші новини:

Коментарі: