Роман Бабич – кіборг із позивним “Диск”

16.03.2018

Його знає вся Дніпропетровщина… Його знає вся Харківщина… Його знає неокупована територія Донбасу… Тож його повинна знати й Сумщина, яка зростила героя і з якої він вирушив топтати ряст по тернистих дорогах України.

Бабич Роман Васильович… Кіборг із позивним “Диск”. Гвардії лейтенант медичної служби. Військовослужбовець 1 -го механізованого батальйону 93 Гвардійської окремої механізованої бригади. Офіційні дані? Ні, трепетні слова, за якими рік щохвилинного двобою зі смертю, яка чатувала його на кожному кроці, і в той же час щохвилинного двобою за життя, яке він щоденно дарував захисникам східних кордонів України.

Хто ж він – славетний доктор із позивним “Диск”, якого й сьогодні воїни – захисники з шанобою називають Диск – бог?

Народився Роман Бабич у 1985 році в селищі Вороніж Шосткинського району Сумської області. У юнацькі роки – наполегливий у навчанні, відповідальний, товариський, а ще веселий та завзятий танцюрист, бо займався в народному танцювальному колективі “Джерельце”. Таким запам`ятали учня-випускника учителі Шосткинського НВК: спеціалізованої школи-ліцею, яку, навчаючись у профільному хіміко-біологічному класі, закінчив у 2002 році. Тож не дивно, що наступною сходинкою у професійному зростанні став саме Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, по закінченні якого у 2008 році отримав диплом за спеціальністю – лікар загальної практики. Тут же, на військовій кафедрі, отримав звання молодшого лейтенанта. Після навчання займався страхуванням життя, обіймав посаду директора департаменту страхової компанії. 

І ось трагічний для нашої держави 2014 рік. Події цього року стали лакмусовим папірцем на визначення, хто ти: патріот своєї батьківщини, країни, свого міста, своєї родини чи людина без коренів роду?

На початку 2014 року, коли в Криму ще тільки з’являлися “зелені чоловічки”, Роман Бабич, маючи вже на той час сім`ю: дружину, двох діточок, прийшов до військкомату, аби записатись добровольцем. Тоді дали відповідь, що наразі у допомозі немає потреби. А вже у вересні того ж року Романа було призвано до лав Української Армії на захист кордонів нашої держави вже на Сході України. Відправився у зону проведення антитерористичної операції, отримавши посаду начальника медичного пункту. 

Тих днів, місяців Роман не забуде ніколи. Побувати довелося в найгарячіших місцях. Чи не щоденно особисто евакуювати поранених та загиблих бійців з Авдіївки, Пісок, Водяного, Опитного, Тоненького, з опорних пунктів шахти Бутівка, РЛС “Зеніт”. У цих уже історичних, скроплених слізьми місцях кувалася міць української армії, міць людського характеру – у цих місцях Роман пройшов бойове хрещення й відчув свою надзвичайну відповідальність за життя людей, які в його досвідчених руках отримували другий шанс на життя. “Диск – бог”, – неодноразово промовляли бійці та мирні мешканці, які обожнювали медика.

Але найстрашніше довелося пережити, коли Роман евакуйовував поранених кіборгів із Донецького летовища. Дорогою життя назвали ту єдину смугу, якою (і то не завжди) довелося евакуйовувати поранених бійців. “Таблетку” (так називали пристосовану до швидкої допомоги машину) неодноразово обстрілювали. Щосекундно перебували на межі життя і смерті.

Одного разу, під час евакуації поранених з Донецького аеропорту через наданий противниками “коридор”, довелось слухати всі перемовини ворожої сторони з приводу розстрілу їхньої машини. Водій “Таблетки” тоді зумів уникнути попадання снарядів “Мухи”, чим урятував життя екіпажу. 

“13.01.15 року мій другий день народження. Ми одним екіпажем, що залишився на весь батальйон, їхали на евакуацію наших десантників у ДАП, потрапили під обстріл ворожих “Градів” (вони “ловили” танк та БМП, що прикривали відхід МТ-ЛБ з пораненими), та лише дивом залишилися неушкоджені. У той день шматком асфальту, що підняло вибухом снаряду, розбило лобове скло в машині з моєї сторони. Уламок розколовся об мою каску. Ми не зупинилися, доїхали до місця зустрічі з МТЛБ, оперативно надали допомогу та доставили хлопців до найближчої лікарні”, – згадує Роман. Один з поранених згодом таки помер, але побратими мали можливість поховати його як Героя!

Життя близько 600 військовослужбовців було врятовано завдяки професіоналізму Романа та своєчасному наданню кваліфікованої медичної допомоги. А медичний пункт, яким керував Роман Бабич, був один із найкращих і найбільш бойових медпунктів у зоні проведення АТО.

Ім’я Романа прозвучало і в телевізійних новинах на багатьох каналах. В одній із передач народний депутат, лідер Правого Сектору Дмитро Ярош особисто подякував йому за надану першу медичну допомогу і врятоване життя, зазначивши, що якби не Роман, то він би позбувся руки. Відомий волонтер ГО “Білі Берети” Юрій Мисягін розповідав: “Обстріл закінчився, хвилин через п’ятнадцять ми вийшли, розвантажили половину машини, і тут команда: “Гради!”. Знову мчали швидше, ніж вітер, в укриття. Навколо вибухи часто-часто: “Бух-бух-бух-бух”, “Гради” звучать зовсім не так, як міномети. Начебто нікого не зачепило. Вийшли і тут хтось каже, що Дмитра Яроша поранило. На наших очах в сусідній будинок заносять пораненого главу “Правого Сектора”. Його одним з тих залпів “Граду” зачепило, руку сильно поранило. Тоді на наших очах першу допомогу йому надав командир взводу медиків першого батальйону 93-ої бригади Роман Бабич з позивним “Диск”. Врятував йому руку, якби не грамотна перша допомога, існував би ризик ампутації”.

А ще навчений сам, Роман професійно навчив десятки воїнів, як надавати першу допомогу та діяти в різних ситуаціях. Кулеметник Федір Фрунзе згадує: “Мене розподілили до кулеметного взводу, приставили до кулемету ДШК, який ми лагідно називали “Дашкою”. А до того на 3-й лінії оборони ми пройшли короткий курс тактичної медицини, який проводив Роман Бабич (позивний “Диск”). Як виявилося, саме це у мене виходило і сподобалося, хоча до того не мав жодного стосунку до медицини. Бабич тоді сказав: “Ти можеш це робити й маєш рідкісну здібність відключати емоції під час надання допомоги”, – і передав мені медичну валізу із усім необхідним. Так я став парамедиком”.

За мужність, героїзм, патріотизм Романа Бабича у липні 2015 року удостоєно звання Народний Герой України; він нагороджений орденом Михаїла Архистратига. І ми впевнені, що ще не одна нагорода знайде нашого героя.

Демобілізований Роман у вересні 2015 року.

Після демобілізації медик-герой повернувся на попереднє місце роботи. А нині працює Генеральним директором Асистуючої компанії ТОВ “СОС Сервіс України”. А у вільний від роботи час додатково займається інструктажем, проводить навчання військових, а також молоді з надання першої медичної та домедичної допомоги в різних умовах.

Роман Бабич багатьом подарував життя, тож нині нехай і йому, його рідним, близьким життя подарує якнайбільше щастя і спокійних, але наповнених улюбленою справою, миттєвостей. А ми завжди будемо раді бачити нашого Романа в стінах рідної школи.

Наталья Поправко, заступник директора ШНВК: школи-ліцею.

Газета “Полісся”

Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua

Інші новини:

Коментарі: