23.05.2020
Світлана Грибан – заслужений майстер України, лялькарка, писанкарка, архітектор, нині викладачка Глухівської школи мистецтв ім. М. Березовського. Авторські вироби жінки – це симбіоз народних традицій, сучасного мистецтва та дизайнерських рішень. Їх упізнають, цінують в Україні та за кордоном.
Одна з останніх робіт Світлани – це вишита жіноча сорочка. Фотографію майстриня виклала на своїй сторінці у фейсбуці. З першого погляду здається, що це не сучасний виріб, а старовинний одяг, який, немов скарб, дістали з бабусиної скрині. Сорочка була не просто вишита: вона вся світилась мереживом, як зимові візерунки на вікні.
Невже таке можливо зробити руками? Майстриня розповіла, що працювала над сорочкою близько 8 місяців, від пошиття до оздоблення – усе вручну. Жодного машинного шовчика, жодної фабричної заготовки. Це саме той випадок, коли про одну річ можна розповідати годинами та заповнити усю газетну шпальту. Адже це не просто одяг – а витвір мистецтва і одночасно втілення багатьох давніх технік.
Полотно використала старовинне – домоткане з конопель. «Сучасне – зовсім іншої якості: звичайні коноплі вже ніхто не вирощує, є тільки селекційна безнаркотична рослина. Застосовуються інші технології, відповідно і якість відрізняється. Можливо, вона зараз навіть і краща, бо колись, наприклад, нитка могла буть неоднотонна тощо. Але я взяла саме колишнє», – ділиться Світлана. Спочатку тканина була дуже цупка та сіра, її довелося кілька разів прати та сушити на сонці, щоб стала білішою, м’якшою.
Сорочка – старовинного крою. У ній відсутні лекала, має вільний пошив з ластовицями (вставками під пахвами). «Домоткане полотно проситься, щоб усе з ним робили руками, та й машинок тоді не було. Покрій тридільний. Оскільки тканина вузька, щоб набрати ширину, потрібно було скласти три полотнища. Ці всі частинки вшивалися вручну».
Орнамент – за зразком однієї з сорочок Івана Франка. Поет захоплювався національним одягом та носив здебільшого лише вишиванки. Але в оригіналі сорочка вишита хрестиком, а в майстрині елементи переведені в мережку.
«Вишивала через чисницю з прутиком. Для цього вирізається кілька рядів ниток, ці горизонтальні, що лишаються, називаються чисниця. Прогалини заповнюють ниткою. Виходить ніжне мереживо. Також використала лиштву, ретязь, хрестик. Всі деталі сорочки змережені вручну».
З’єднувальні шви декоративні, кожний край обробляється та зшивається між собою, щоб це виглядало як окрема прикраса. У Світлани – це техніка «полтавський черв’ячок». Манжети та комір оброблені зубцюванням. Окрім декоративної функції, цей елемент має і змістове наповнення та колись використовувався як оберіг.
У кожному регіоні України переважали свої орнаменти, візерунки та навіть кольори. Такі сорочки за композицією, забарвленням та кроєм притаманні для центральних регіонів, Слобожанщини, Чернігівщини.
«На Глухівщині часто використовувалася мережка, лиштва, настили, ретязь та інші стібки. Орнаменти маємо схожі до чернігівських. Колись у Кучерівці мені до рук потрапила дуже вишукана сорочка, вишита червоним та теплим зелено-коричневим кольором. Нитки фарбувалися натуральними барвниками, можливо, лушпинням чи гілочками. То була настільки оригінальна річ! Ці орнаменти в подальшому використовувала у своїх роботах, намагалася точно відтворити барви».
Навчила вишивати Світлану мама, щось показували у школі. Коли ж приїхала до Глухова та стала збирати старовинні рушники, сорочки, божники, почала відтворювати ті елементи, які найбільше подобалися. З часом додавала їх в одяг, при створенні авторських та народних ляльок.
Якось відома майстриня Ольга Нарбут, яка вивчає та збирає старовинні техніки вишивання, знайшла сорочку з Липоводолинського краю. На ній був дуже цікавий, до цього нікому не відомий, шов. Ольга запропонувала іншим майстриням спробувати відтворити його. Світлана Грибан відгукнулася на таку ініціативу і зуміла це зробити. «Шов простенький, але у простоті ховається глибина. Коли дивишся на лице, потрібно заглянути і на виворіт. Він має бути ідеальним і містити певну систему. Також це демонструє майстерність вишивальниці».
У самої Світлани вже не одна вишиванка. Мають по кілька й діти. Вона впевнена, що зараз навчитися вишивати – це взагалі не проблема: є Інтернет, проходить багато майстер-класів.
«Єдине, що найпопулярнішою технікою, яка витіснила буквально всі інші, лишається хрестик. Хоча до ХІХ століття ним в Україні ніхто не вишивав. Було хрестикування. Ми маємо більше сотні складних, красивих стібків, які призабуті, але починають набирати популярність. Єдине, що можу порадити початківцям, – спершу краще взяти за основу якийсь один старовинний приклад. Адже самому можна використати безліч елементів та кольорів, які в результаті не будуть гармоніювати між собою», – радить майстриня.
nedelya.info
Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua
Інші новини:
19.04.2024 Шосткинка, що втратила сина захисника, купує дрони і допомагає ЗСУ
19.04.2024 З Охтирки відправили гуманітарний вантаж Харківщині
19.04.2024 На Сумщині внаслідок обстрілів пошкоджені житлові будинки, пилорама та техніка
19.04.2024 Воїн із Шостки Віталій Шумей, який проходив лікування на Чернігівщині, заговорив
19.04.2024 По Свеській громаді скинули 4 бомби