Почесний журналіст із Сумщини святкує 85-ліття

08.09.2021

Цього сонячного, не по-осінньому теплого дня зустрічає своє 85-ліття Олег Іванович Гончаров – журналіст з 55-річним стажем, Почесний журналіст України, один із літописців історії Сумщини, активіст гільдії редакторів-ветеранів області, керівник Центру захисту правди історії Великої Вітчизняної війни Сумської міської організації ветеранів України, великий життєлюб і оптиміст, людина неспокійної творчої вдачі, передає bilopillia.city.

…Він народився і виріс на Білопільщині, в мальовничому краї, щедрому на таланти, в звичайній сім`ї трудівників-працелюбів. Його батько Іван Федорович працював шофером Білопільської автоколони і навіть обирався делегатом Всесоюзного зльоту стахановців у 1941 році. Та почалася Друга світова війна, зліт стахановців був відмінений, а Іван Федорович пішов на фронт. Дружина більше не побачила свого чоловіка, а діти – батька: у лютому 1944 року поглинула його страшна війна, до цього часу жодної вісточки – тільки два страшні слова: «пропав безвісти»… Тож і зростав Олег Іванович, як тисячі його однолітків, яких осиротила війна.

Дитинство врізалось у пам’ять страшними роками фашистської окупації, палаючими будинками, горем і сльозами. Тож із юних літ заклались у характері майбутнього журналіста любов до життя, повага до людей і надзвичайна працьовитість. А з роками прийшли притаманні його характеру розсудливість і мудрість, уміння вислухати і підтримати.

Схильність до літературного слова виявилася досить рано. Після закінчення середньої школи працював коректором у редакції районної газети. Дійсну строкову службу проходив у танковій дивізії – командиром підрозділу в редакції газети «Гвардієць». Відзначався кмітливістю і рішучістю на тактичних навчаннях і отримав першу в житті нагороду – письмову подяку від маршала, двічі Героя Радянського Союзу Р.Я.Малиновського, яку, до речі, шанобливо зберігає і до сьогодні.

Після служби в армії працював у редакції білопільської районної газети літературним працівником, завідувачем відділу інформації, відповідальним секретарем. Заочно закінчив Сумський державний педагогічний інститут ім. А.С.Макаренка, а потім – стаціонарне відділення журналістики Вищої партійної школи. Серед студентів і слухачів почувався уже досить досвідченим фахівцем, який за покликанням обрав професію журналіста.

Працював власкором Сумської обласної газети, потім – редактором Лебединської районної газети. До журналістської майстерності додався і хист адміністратора, керівника. Він і сьогодні згадує, як застосував у випуску газети типову схему, в яку вкладались рубрики і розділи. Це було новинкою у журналістській практиці держави, тому досвідом ділився на Всесоюзному семінарі на Виставці досягнень народного господарства.

Декілька років працював на партійній роботі, міг впливати на рівень газет, що виходили в області, і впливав кваліфіковано, зі знанням справи. А ще продовжував писати – багато і натхненно, вникав в історію і сьогодення Сумщини, вмів бути в самій гущі життя. Завжди терпляче працював з дописувачами, кореспондентами на громадських засадах, умів їх підтримати, вселити віру, що їм це під силу.

…Він їде у відрядження на будівництво Байкало-Амурської магістралі, де знайомиться з незвичайною людиною, славним земляком, Героєм Соціалістичної Праці Володимиром Григоровичем Новіком, після чого сумчани з великим інтересом читали книгу «Испытание», написану разом Олегом Гончаровим та його колегою Петром Нестеренком.

Він видає книгу «Гордая память» – про бій під Штепівкою Лебединського району, коли восени 1941 року там було знищено гітлерівський гарнізон – відроджений Південно-Західний фронт показав, що він може громити ворога.

З 1988 по 1998 рік Олег Іванович очолює Сумську районну газету «Вперед» і виводить її в число найкращих по області за рівнем масової роботи.

У напруженому ритмі роботи найкращим відпочинком вважає рибалку, при цьому фіксує наймальовничіші куточки місцевої природи. Все це потім лягає рядками невеличкої, але такої зворушливої книги «Рибальські світанки».

У пенсійному віці кожен має право на відпочинок. Та Олег Іванович наче змагається зі своїми роками і продовжує напружено працювати. З 1999 по 2009 працює в редакційно-видавничій групі «Реабілітовані історією». Пізніше ветерани міста Суми призначають його керівником свого Центру захисту правди історії Великої Вітчизняної війни, що сьогодні є досить відповідальним і громадсько-значущим дорученням. І ніби згадавши, як колись друкувався в «Правді» і «Радянській Україні», в «Сільських вістях» і «Рабочей газете», він пише яскраві матеріали з історії Сумщини до всеукраїнської газети «Ветеран України» і до низки обласних.

У центрі – фактичні матеріали про Сумщину ХХ століття, її героїчних людей, про Другу світову війну і післявоєнний трудовий героїзм. Читачі знайомі з його книгами, де він виступає упорядником: «Партизани – наша слава, наша гордість…», «Ми цій пам’яті вірні…». Незабаром повинна вийти з друку нова книга «Небо – для сміливих».

Олег Іванович глибоко знає історію Сумщини, вміє її відстоювати. Тут жили його прадіди і діди, його батьки, все життя проживає він, тут живуть і працюють його діти й онуки. Про своїх дітей Олег Іванович може говорити довго і з особливою гордістю. Сини народилися у Білопіллі: Сергій – у 1962 році, Юрій – у 1969. Обидва отримали освіту в Сумському педагогічному інституті ім. А.С.Макаренка. Сергій викладає фізику у школі, Юрій присвятив життя забезпеченню державної безпеки України, генерал-майор. Онука Анастасія стала журналістом, закінчивши Сумський держуніверситет, чим дідусь, звичайно, пишається. До речі, Олег Іванович разом із дружиною Тамарою Кирилівною уже 61 рік проживають у щасливому шлюбі.

Якщо на одній із центральних вулиць Сум у будень зустрінете елегантно одягненого ветерана, знайте: це Олег Іванович Гончаров іде на роботу…

Сьогодні ми приєднуємося до всіх найкращих побажань на його адресу. Зичимо шановному ювіляру довгих років життя і плідної роботи на користь рідного краю.

Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua

Інші новини:

Коментарі: