Залізнична станція Ворожба: з чого все починалося?

04.11.2021

Щороку, 4 листопада, всі причетні до залізниці відзначають своє професійне свято – День залізничника.

«Колись було не так, як зараз… Раніше Ворожба «гриміла»! Яка була залізниця! Люди працювали, були впевнені у завтрашньому дні. А зараз…» – такі та схожі слова часто лунають з вуст ворожбян, коли вони згадують минулі роки.

Так, протягом багатьох років свого існування, залізнична станція Ворожба пережила чимало: були і періоди впевнених злетів, і реорганізацій, під час яких їй загрожувало закриття залізничного вузла. Одні керівники змінювали інших, одні працівники йшли на заслужений відпочинок, передаючи свій неоціненний досвід наступним поколінням залізничників… Так чи інакше, але під час згадування про Ворожбу, і досі назва цього невеличкого міста асоціюється з залізницею.

З чого ж усе починалося? Як у Ворожбі з’явилася залізниця? Пропонуємо дізнатися з книги Бориса Іченця «На перехресті доріг. Нариси з історії Ворожби»:

«Друга половина ХІХ століття змінила неквапливий хід історії Ворожби – через землі колишньої козацької слободи пройшла одна з перших залізниць в Україні Курськ – Київ. Перший поїзд, що гучним паровозним гудком розірвав розмірене життя слобожан, жителі краю назвали не інакше, як «пекло на колесах». Пройде зовсім небагато років – і на обслуговуванні того «пекла» будуть працювати сотні козацьких нащадків. «Чугунка» міцно ввійде в життя ворожбянців.

Початок будівництва залізниць в Україні відноситься до шістдесятих років ХІХ ст. Швидкий ріст економіки та розширення ринків збуту поставили потребу з’єднати центр Росії з південно-західною частиною імперії та з Одеським портом. Майбутня залізнична магістраль повинна була мати маршрут: Москва – Курськ – Київ – Балта – Одеса. Залізницю Одеса – Балта завдовжки 213 км збудували у 1865 році, наприкінці 1868 року були відкриті магістралі Москва – Курськ та Курськ – Бровари, а на початку 1870 року ввели в дію відрізок через Дніпро Київ – Бровари та лінію Київ – Балта.

24 грудня 1866 року Олександр ІІ затвердив проект будівництва залізниці Курськ – Київ. Акціонерну компанію, яка взялася за будівництво, очолив князь С.А.Долгоруков.

Урочисте відкриття початку робіт провели 30 квітня 1867 року. Лінія від Курська до Києва була розділена на чотири дільниці. На кожній дільниці, крім вільнонайманих робітників (здебільшого селян із прилеглих сіл), були задіяні також робочі арештантські роти. Роботи велись у швидкому темпі: за місяць робіт виробіток кожним робітником становив близько 22 кубічних сажнів (213 кубометрів) землі. Станом на 15 серпня 1867 року із 438 верст споруджуваної залізниці на 314 верстах відсипка земляного полотна була вже закінчена. На будівництві працювало 20 тисяч грабарів та 4 тисячі кінних возів; на цей день у лазаретах перебувало 93 чоловіка; від початку проведення робіт померло 16 чоловік.

І.І. Петрункевич, російський політичний діяч, власник маєтку в Плисках на Чернігівщині, через землі якого пройшла залізниця, у своїх спогадах «Из записок общественного деятеля» розповідав про будівництво магістралі, свідком якого він був:

Робітники були зайняті шість днів на тиждень із раннього ранку до пізнього вечора. Про восьмигодинний робочий день не чули ні вони, ні їхні інженери; день обчислювали по сонцю. Разом із робітниками та інженерами наїхав величезний штат усяких службовців, і в обороті з’явилась маса грошей. Ціни підскочили на все, у тому числі і на землю.

Призма полотна дороги вивершувалась одними руками робітників, їх знаряддями були лом, кайло, лопата, тачка. Робочий день тривав від сходу сонця до заходу і в сльоту, і в холод. Та, не дивлячись на всі труднощі, здача запланованих робіт у встановлений термін чітко витримувалась. Всі технічні питання вчасно вирішувались на місцях інженерами, техніками та майстрами. У 1868 році почали поступово входити в дію готові до експлуатації дільниці.

Спочатку по всій трасі була споруджена одноколійна лінія, проте із земляним полотном і кам’яними частинами мостових споруд для двох колій. Другу колію почнуть вкладати лише через 23 роки, з 1891 року. Вздовж залізничної лінії провели електромагнітний телеграф із двох дротів. Вартість будівництва однієї версти дороги становила близько 68 тис. рублів. Рейки для залізниці поставлялися з Англії, вагони та платформи – з Німеччини, паровози були замовлені в Берліні на заводі «Борзіг».

В журналі комісії по перевірці дільниці Ворожба – Бровари, яку очолював інженер-генерал-лейтенант Дельвіг, було відмічено:

Все земляные работы полотна дороги, укрепление откосов, дерновка, планировка черной землей, устройство отводных канав, в выемках коих высота превышает 3 сажени, окончены; и вообще полотно дороги приведено в окончательный вид.

Комісія також детально описала стан колій, мостових та інших споруд. Зазначено, що від станції Ворожба до Броварів було встановлено 191 переїзд з поворотними шлагбаумами.

Ще в період будівництва на залізниці відбулося декілька аварій, які набрали широкого розголосу в суспільстві. Перший такий випадок стався 18 грудня 1868 року з робочим поїздом, на якому їхала комісія для огляду між станціями Ворожба – Бровари. Поїзд зійшов з рейок, локомотив з тендером та товарним вагоном скотилися по укосу насипу висотою у п’ять метрів, а два вагони тільки зійшли з рейок. Швидкість була невеликою, тому ніхто не загинув. Через три місяці, 17 березня, на залізниці сталася більш серйозна подія, яку описала газета «Паровоз»:

По сведениям, полученным в Киеве о несчастии на Курско-Киевской железной дороге, оказывается, что временный мост на р.Сейм провалился, вниз полетел лишь локомотив, багажный вагон перебросило на другую сторону; остальные же пассажирские вагоны частью были задержаны каким-то случайно высунувшимся бревном. Таким образом, благодаря высунувшемуся бревну пассажиры были спасены, отделавшись несколькими ушибами и, конечно, испугом. Из двух людей, бывших в локомотиве, один утонул, а другой выплыл. Сообщение по Курско-Киевской железной дороге, как слышно, не было прервано, ибо построенный мост, стоящий рядом с временным, был уже готов. Первое время после несчастья пассажиры переходили, говорят, через мост и пересаживались на другой поезд, ожидавший их на противоположном берегу реки.

За допущені недоліки управляючий залізницею був заарештований терміном на два дні, а начальник дистанції колії – на один місяць.

Залізницю було збудовано в дуже стислий строк – всього за двадцять місяців. Її довжина становила 450 верст (480 км).

В кінці 1868 року після здачі в експлуатацію дільниць магістралі проводилось поетапне введення в дію станцій. Незабаром пішли поїзди. Від станції Ворожба перший поїзд вирушив 14 листопада 1868 року.

У 1870 році на станції Ворожба здається в експлуатацію дерев’яний вокзал, який знаходився в п’ятдесяти метрах північніше теперішнього. На початку 70-х років для перевезення пасажирів з Курська до Києва щодня курсувало два поїзди: поштовий з вагонами 1-го та 2-го класів і пасажирський з вагонами 1-го, 2-го та 3-го класів. Поштовий поїзд долав відстань за 14 годин, пасажирський – за 17 годин.

Тогочасна одноколійна путь вимагала певних пересторог. Перед виходом поїзда зі станції, телеграфом повідомлялося на сусідню станцію, на якій одразу ж закривали вихідний семафор і повідомляли про це сигналом – довгим дзвінком (то була повістка, що потяг вийшов з Ворожби).

Взимку 1878 року станцію Ворожба було з’єднано також із Сумами та Харковом – збудували залізницю Люботин – Ворожба. Станція Ворожба стала залізничним вузлом.

Залізниця Курськ – Київ проходила через землі Ворожбянської волості зі сходу на захід, минаючи слободи Климівку та Ворожбу і хутір Бабаків. Біля Климівки збудували через Вир міст. Станція була розташована на південь від села Ворожби – десь на відстані півтора кілометра. Поруч зі станцією одразу ж виросло і залізничне селище. Селяни, здебільшого молодь, починають найматися працювати на залізницю. Попервах незвичні умови праці і жорсткі порядки на станції не припадали селянам до душі. та стабільний заробіток на «чугунці» змусив частину ворожбянців перекваліфікуватися в робітників, започатковуючи цілі династії залізничників.

Енциклопедія Брокгауза і Ефрона у 1892 році (том 13) так подавала відомість про Ворожбу:

Ворожба Білопільська – слобода Сумського повіту Харківської губернії, при річці Вир. Православна церква, сільське початкове училище, богадільня, поштова станція, постоялий двір, 3 лавки, станція Харківсько-Миколаївської залізниці. Дворів 611, жителів 3812 (1890 р.). Слобода заснована у 1672 р., перша церква збудована у 1676 р.

На роботи, пов’язані з будівництвом вокзалу було відпущено 99620 рублів. Проєкт архітектора Юргенця «пасажирської будівлі на ст. Ворожба Харківсько-Миколаївської залізниці» був затверджений міністром шляхів сполучення Посьєтом 4 червня 1885 року. Влітку 1888 року новий вокзал станції Ворожба урочисто відкрили і освятили.

У 1894 році ввійшла в експлуатацію вузькоколійна залізниця Ворожба – Хутір-Михайлівський (125 верст), яка проходила через Глухів. Під час війни, у 1915 році, залізницю Ворожба – Хутір-Михайлівський перебудували на широку колію.

Економічне значення станції Ворожба як великого залізничного вузла зростало. На початку 90-х років акціонерне товариство Московсько-Києво-Воронезької залізниці побудувало тут майтерні по ремонту паровозів та вагонів. Такі майстерні були важливими підрозділами на залізниці. В кінці дев’яностих років в Україні було 22 залізничні майстерні, і в них працювало 23 тисячі робітників. Разом із працівниками депо вони становили третину всього персоналу залізниць. Основу залізничного пролетаріату становили робітники-експлуатаційники: машиністи, їх помічники, кочегари, кондуктори, стрілочники, колійні обхідники. Найбільш кваліфіковано. Частиною працівників залізничного транспорту були машиністи, телеграфісти, управлінські службовці.

У 1897 році в пристанційному селищі залізничників проживало 557 чоловік. Медичну допомогу жителям Ворожби надавав фельдшер із пристанційного приймального покою. Для дітей, що жили в пристанційному селищі, у 1898 році було відкрито двокласне народне училище (чотирирічне).

В селі Ворожбі на Шляху діяла церковнопарафіяльна школа. У 1895 році тут була відкрита земська школа. У 1896 році Сумське повітове земство відкрило десять жіночих недільних шкіл при сільських початкових училищах, у тому числі і при ворожбянському училищі. У 1897 році у ворожбянській недільній школі навчалася 21 учениця віком від 13 до 20 років. у школі вивчали Закон Божий, письмо, читання та арифметику».

Джерело: bilopillia.city

Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua

Інші новини:

Коментарі: