Останнє його повідомлення: “Все буде добре, все ок”. Мама загиблого Дениса Ткаченка розповіла його історію

25.05.2023

Роменчанину Денису Ткаченку було 19 років, коли почалось повномасштабне вторгнення. Хлопець вивчився на бойового медика і приєднався до “Азову”. В кінці травня 2022 року Денис Ткаченко загинув. Його мама – Наталія Сімчук поділилась історією захисника та розповіла, що надає сил жити після втрати єдиного сина.

“Останнє його повідомлення в телеграмі: “Все буде добре, все ок”, — згадує мама загиблого 19-річного захисника Дениса Ткаченка.

Наталія Сімчук показала квартиру, де виріс її син. В коридорі й досі його рюкзак та військова форма. На столику, де раніше знаходився Денисів ноутбук – тепер пам’ятний куточок. А на стіні — його фото з дитячого садочку.

Денис був єдиним сином Наталії. З дитинства виховувала його разом із бабусею та дідусем. Навчався хлопець в Роменському ліцеї №4. У першої вчительки Тетяни Перезви зберігся один із його зошитів з 4-го класу. Кілька рядків звідти зачитує: “Я хочу заради своєї домівки зробити багато чого. Хочу їй допомагати та захищати її. Пам’ятайте: Україна – твій рідний дім”.

“Він був дуже вихованим, спокійним. Діти до нього дуже тягнулись. Він був таким, знаєте, лідером. Якщо треба щось запитати, поспілкуватись – це Денис. Якщо вибрати учня для участі у якійсь інтелектуальній грі – то один із них був Денис. Тому в моєму серці залишаться такі теплі спогади і пам’ять про цього чудового хлопчика”, — розповіла Тетяна Перезва.

До початку повномасштабного вторгнення Денис навчався в університеті і паралельно працював в одній із приватних шкіл Києва, був адміністратором. “Йому це подобалось і в нього з цим були пов’язані якісь плани на майбутнє, мрії, а сталося так, як сталося, почалася війна і трошки ці плани і мрії відійшли на другий план і, мабуть, збулась його мрія зв’язати своє життя більш із військовою справою”, — згадує пані Наталія.

Саме Денис 24-го лютого зателефонував та сповістив Наталію, що почалось вторгнення. “Я йому кажу: Денис, а чого ти так рано дзвониш? А він каже: мама, почалася війна. Ну, воно в мене в голові якось не складалось до кучі, я кажу: Денис, яка війна? Мамі зараз треба збиратись на роботу. А він каже: мама, яка робота? Все кругом бомблять, все кругом вибухає.. отак воно все якось і почалося”, — згадує Наталія Сімчук.

Денис пішов на курси з тактичної медицини, пройшов відбір у загін територіальної оборони “Азов-Київ”, а на початку квітня приєднався до лав ЗСУ, став служити в Силах Спецоперацій “Азов”. Спочатку Наталія негативно до цього ставилась. Вважала, що хлопець замалий для війська. “На що він мені одного разу сказав: мама, це війна і вбивають дітей. Я що, буду сидіти вдома?… І, якось в цей момент я зрозуміла, що моя дитина, то вже й не дитина. І, мабуть, з маленької моєї дитини він став чоловіком із своїми переконаннями, поглядами на життя”.

Тоді Наталія прийняла вибір сина. “Після цього мені вже не залишалось нічого, як слідкувати, коли він з’являється в вайбері, в телеграмі. Просити, щоб написав хоч два слова, того що я переживаю. Чекати його “плюсик”, “норм”, “ок”, — розповідає жінка.

Денис служив бойовим медиком, періодично виїжджав із завданнями на схід країни. Згадує жінка, як в травні Дениса відпустили на один день додому: “Він приїхав такий пропахлий бензином, не пойму чим, запах війни, як то кажуть. Він приїхав ввечері і він не встиг приїхати додому – йому вже дзвонили: де ти, де ти, коли ти вже повернешся і на другий день в 11 годин ранку я його провела…так, я його провела і це був останній раз, коли він був вдома”.

В кінці травня Наталія спілкувалась із сином востаннє: “29-го травня він мені написав, що вони на виїзді і якщо я не виходжу на зв’язок, якщо мене немає в мережі не переживай, тут може не бути зв’язку… ну, на зв’язок він більше не вийшов”.

Ще понад тиждень жінка намагалась зв’язатись із сином: “Мабуть, я десь на інтуїтивному рівні я й розуміла, що щось не так, але мені в це десь дуже не хотілося вірити”.

8 червня Наталії надійшло сповіщення про загибель Дениса, а 11 червня його поховали на Роменському кладовищі. Пізніше від побратимів Дениса жінка дізналась подробиці: 29-го травня під час бойового виходу Камаз, в якому був її син, наїхав на протитанкову міну.

“Це десь після 11-тої години вечора, коли вони виїжджали на ту точку, з якої повинні були відстрілюватись, виходить так, що вони виїхали на мінне поле. Їх було там п’ять осіб, троє з них загинули. Їх не могли звідти дістати п’ять днів. Бо ніхто не знав, де воно там, звідки, куди”, — розповідає Наталія.

Згадує Наталія свій стан після поховання сина: “Ну от лежиш і тобі не хочеться навіть… ну навіщо підніматися зранку, навіщо думати про щось, тому що все моє життя, всі мої плани на майбутнє, всі мої мрії, всі мої сподівання – це був він”.

Вийти із того стану, каже Наталія, допомогла психологиня: “Я як задала питання: як це я 19 років була мама і тут я не мама? А вона мені каже: чому ні? Ти як була 19 років мама, так і все своє життя ти будеш мама. Його немає поруч, але він же є в твоєму серці, він нікуди не дівся”.

Кілька тижнів тому Денису Ткаченку вручили орден “За мужність” третього ступеня посмертно. Отримати його Наталія їздила в Київ. “Я подумала, що Денису сподобалося б більше, якби я побувала там і отримала його там і мені хотілося побувати там, де проходили його ці всі тренінги, навчання. Якась, маленька, але частина життя його там пройшла”, — говорить жінка.

Полегшити біль втрати жінці допомагає він — її син Денис.“Десь на якійсь такій підсвідомості, коли мені дуже-дуже важко, він мені каже: просто йди. Просто не зупиняйся, просто йди. Мабуть, я так і живу з цим, не зупиняюсь і йду.. Тому що як зупинитись, то це вже все, а вони живі – Денис і інші хлопці, та й не тільки ці хлопці вони живі ж, поки ми їх пам’ятаємо. Поки ми живемо – вони живуть з нами”, — ділиться пані Наталія.

suspilne.media

Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ

Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua

Інші новини:

Коментарі: