01.06.2023
Юлія Вітковська працює у медицині понад 20 років. З 2018 року була резервісткою батальйону територіальної оборони. З початком повномасштабного вторгнення взяла до рук зброю і пішла захищати країну.
“Війну я зустріла у ліжку. Прокинулась навіть без будильника о 4-й ранку. Я прокинулась із таким враженням, що мене хтось шпилькою уколов. Взяла в руки телефон, відкрила Фейсбук і зрозуміла, що час Х настав. Поставила собі каву варити. Бігаючи по дому, я думала, що мені робити, адже розуміла, що з цього дня життя моє зміниться. Не лише моє, а всіх нас”, – згадує фельдшерка, стрілець Юлія Вітковська.
Жінка пішла до військкомату в перший день повномасштабного вторгнення.
“Родині я на той час нічого не сказала, бо розуміла, яка буде реакція. Я хотіла вберегти психіку мами, сестри. Єдиний, хто знав – мій син. Десь о 13:00 я отримала зброю. Зателефонувала моя сестра зі словами: “Юля, де ти є? Чому ти не вдома?”. Кажу: “Заспокойся. Я вже зі зброєю. Сьогодні додому не повернуся”. Далі сльози. Була фраза: “А хто тебе хоронити буде?”. Кажу: “Ти що здуріла? Я йшла не для того, щоб мене хтось хоронив. Я йшла для того, щоб захистити вас, своє місто, країну”, – згадує Юлія.
Того ж дня – 24 лютого Юлія Вітковська відправилася до Кадетського корпусу у Сумах, де незабаром розпочався бій.
“Жінка в бєрцах, у джинсах, зі спортивною сумкою, із якої стирчать три, чотири рожка… це виглядало кумедно. Десь годині об 11 я почула потужні вибухи. Це при тому, що стіни кадетського корпусу більше метра товщини. Поки воно там інтенсивно вибухало… Я встала і розумію, що у мене коліна дрижать. За ті 5 хвилин я згадала всі молитви. Це було дуже страшно. Коли була перспектива окупації Сум, я для себе чітко розуміла, що я нікуди не поїду. Навіть, якщо тут будуть руїни, я буду на них зі зброєю. Я не віддам свого міста, свого дому”, – згадує жінка.
Щороку Юлія проходила військові навчання, у тому числі – із тактичної медицини. Тож, коли вперше зіштовхнулася з війною віч-на-віч, почала збирати медикаменти від сумчан на випадок поранень.
“Мій шлях на війну почався з 58-ої бригади. 2-й стрілецький батальйон. Після роти охорони, де я була з кінця березня по кінець квітня. 7 травня я поїхала в Конотоп. Формувався 2-й стрілецький батальйон. Звідти якраз і був мій шлях… Бахмут і все інше. Там ми отримували знання, навики. Там формувався батальйон, були знайомства з людьми. Я була єдиною дівчиною в батальйоні”, – розповідає фельдшерка.
За весь свій час у війську Юлія була старшим бойовим медиком, фельдшером. 1 липня 2022 року у складі 58-ої бригади 2-го стрілецького батальйону жінка вперше потрапила до Бахмуту.
“Я порівнюю з тим, що бачу зараз… Нема вже того міста, яке було, коли я туди приїхала вперше. Бахмут – це місто троянд. На той час там були мінімальні поранення на тілі міста. По приїзду в місто ми ще застали трохи місцевих жителів. Ми ще застали трохи працюючих магазинів. Ще було світло, вода. Ще якось воно жило. На той момент фронт пролягав зі сторони Соледару… Позиції були на третій лінії оборони. Нас, як людей, які не мали досвіду бойового, нас завели на третю лінію. Ми, як медики, в окопах і бліндажах не жили. Ми жили у самому Бахмуті”, – каже Юлія.
Тоді у Бахмуті Юлія провела близько двох місяців. Була фельдшером, виконувала обов’язки начальниці медчастини, працювала на евакуації. Той період називає часом свого навчання та пізнання військової справи.
“Моя задача як фельдшера, як начальника евакуації – забрати пораненого, вбитого і вивести його з точки евакуації до ближнього стабілізаційного пункту. При цьому я маю його довезти живим, я повинна його підтримати, аби потім мені не було дуже боляче. Щоб я себе до кінця життя не картала, що я не довезла людину”, – пояснює Юлія.
У Бахмуті Юлія Вітковська була двічі. Вдруге – у кінці вересня, на початку жовтня. Перебували там близько двох тижнів. Далі дислокувались у Костянтинівці через масштабні бої. Юлія каже – в батальйоні була єдиною жінкою.
“Хлопці мої сміялися, мовляв: “Приїхала на війну з феном”. Я ж дівчинка, у мене баулів куча. Фен, косметичка. І мій ранок завжди починався: мейк, волосся. Заходжу на територію госпіталю. Дивлюсь, хлопці медики палять на порозі. Я кажу, мені потрібно те то те то, де мені знайти? А лікар стоїть, дивиться і каже: “Я не розумію, як вам вдається у всьому цьому гімні так смачно пахнути і так бомбєзно виглядати?”, – згадує жінка.
Найважче на війні, говорить Юлія – втрачати побратимів.
“Я – медик, я розумію, що є життя і є смерть. Але смерть фізіологічна і смерть на війні – це різні речі. Смерть на війні, вона жахлива, вона має дуже уродлівий вигляд і вона знищує людину, оболонку людини. Коли ми їхали у Бахмут, я боялась, що не витримаю. Адже я людина дуже емоційна, емпатична. Перша смерть була 21 липня, в результаті прильоту ракети. Хлопцю відірвало дві ноги і допомогти йому на жаль ніхто не зміг. Війна… її не порівняти ні з чим. Вона має дуже гіркий присмак. На твоїх очах ідуть хлопці, яких ти знав. Список їх дуже великий за цей час. Інколи лягаєш спати, а перед обличчям калейдоскоп тих облич, яких уже немає. Це навчання дається дуже гірко. Бо ти волів би зробити щось більш масштабне, але в силу своїх можливостей, прав в армії ти обмежуєшся наказом”, – говорить Юлія.
Нині Юлія вчиться стрілецькій справі. Після закінчення відпустки жінка знову повертається до служби.
“Перемога України – це те, що люди нарешті зрозуміють, що потрібно цінувати те, що у них є і боротись за те, що вони мають. За цю перемогу сплачена дуже висока ціна. Занадто висока”, – підсумовує жінка.
suspilne.media
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ
Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua
Інші новини:
08.05.2024 Ворог ударив по школі на Сумщині
08.05.2024 Вночі та зранку росіяни здійснили 3 обстріли Сумської області
08.05.2024 «Північний Схід робе хіт»: сумчани створили музичний лейбл
08.05.2024 У центрі Сум рятувальники гасили загоряння дерева
08.05.2024 Охтирчанин переміг у Всеукраїнському конкурсі мистецтв «Хоробре серце»