27.10.2023
Сьогодні, 27 жовтня, у Шостці провели в останню путь трьох земляків, які боронили Україну на гарячих напрямках фронту.
Вшанувати Дмитра Петренка, Андрія Пустовойта, Миколу Богатирьова прийшли рідні та близькі, представники міської та районної влади, бойові побратими…
Дмитро Петренко народився 22 липня 1978 року у Шостці, навчався у загальноосвітній школі № 1. Після отримання середньої освіти вступив до Міжнародного інституту управління бізнесу і права «Україна». Строкову службу проходив у складі військово-морських сил м. Севастополь. Закінчував економічну освіту на базі Шосткинського інституту СумДУ.
У 2003 році створив родину з коханою дівчиною Оксаною, наступного року у подружжя народився син Ярослав. За спогадами рідних, він глибоко та віддано любив свою сім’ю і рідну Батьківщину. Розумна та вихована людина, добра, дуже відповідальна – таким він запам’ятався рідним і друзям. Він завжди намагався в усьому бачити позитив, вирішувати всі проблеми мирним шляхом, ніколи не відмовляв у проханні про допомогу. Яким би важким не було життя, у Дмитра завжди все було добре, без скарг. Не дивно, що така товариська та відкрита особистість мала багато друзів. Одним з улюблених видів відпочинку були велосипедні подорожі – ввечері після роботи або у вихідний. Протягом життя чоловік працював у сфері торгівлі, останні роки – у відділенні міжнародного поштового перевізника Delivery.
З 10 січня цього року Дмитро Володимирович став військовим.
“Мій обов’язок – захищати вас… Хто як не я?”, – такими були слова до рідних в останні хвилини перед поїздкою на фронт.
Після проходження військової підготовки у Львівській області Дмитру було присвоєно звання молодшого лейтенанта. Боронив Батьківщину у Бахмутському районі Донецької області, виконуючи обов’язки командира мотопіхотного взводу. Поранення отримав під час штурмових дій противника, захищаючи волю та незалежність України.
21 жовтня відлетіла у вічність душа шляхетного Воїна…
Андрій Пустовойт народився 1 грудня 1989 року у Шостці. Навчався в школі № 12, здобував професійну освіту на базі Шосткинського хіміко-технологічного коледжу.
Любов до мистецтва надихнула вступити до Сумського педагогічного університету імені А. С. Макаренка, блискуче показати себе в навчанні та стати дипломованим хореографом. На останніх курсах університету він починає працювати з дітьми, допомагаючи їм опанувати закони танцю.
Рідні згадують: “Андрій був дуже творчим хлопцем і все своє подальше життя пов’язував з мистецтвом. Ще за шкільних часів гаряче захоплювався танцями, багато їздив по змаганнях та тренувався”.
Багато шосткинців пам’ятає його яскраві виступи у складі ансамблю народного танцю «Світанок» (керівник – Тетяна Демич). Танці талановитого і харизматичного юнака підкорювали з першого погляду, але за цим стояли години виснажливих тренувань і залізний характер. Після закінчення університету Андрію вдалося стати відомим хореографом і виступати в багатьох країнах світу, бути зіркою Інстаграму та отримати симпатії десятків тисяч прихильників. Незважаючи на це, жити він завжди хотів тільки в Україні, адже по-справжньому її любив. Він був чоловіком з активною життєвою позицією, чуйним, добрим, принциповим. Турботливо і ніжно ставився до тварин – не міг пройти повз хворих «чотирилапих», годував і лікував їх. Власної родини Андрій не встиг створити, але обожнював племінницю Анну, бавився з нею, дарував море позитиву і безліч подарунків. Любив і поважав маму та вітчима, був для них надійною опорою та захисником. Батьки завжди могли розраховувати на його підтримку.
З початком повномасштабної російської агресії Андрій Вікторович не залишився осторонь і в червні 2022 року записався в добровольці. В серпні цього ж року проходив навчання у Британії. На фронті виконував обов’язки командира мінометного взводу роти вогневої підтримки.
Загинув 23 жовтня під час виконання бойового завдання в Пологівському районі Запорізької області.
Микола Богатирьов народився 24 грудня 2001 року в селищі Вороніж Шосткинського району. З раннього дитинства був дуже відкритим, щирим і товариським, охоче спілкувався з людьми різного віку. Активний, жвавий, балакучий… він мав багато друзів і був в центрі уваги. “Наш дзвіночок”, – з любов’ю називали його рідні. Хлопчик завзято допомагав по господарству, захоплювався волейболом. Після закінчення Воронізької загальноосвітньої школи імені П.О.Куліша Микола вступає до Шосткинського центру професійно-технічної освіти та опановує професію автомеханіка. Наступні роки юнак працював на приватному підприємстві у Києві.
Лютий цього року став вирішальним для родини Богатирьових – їх син добровільно приєднався до лав ЗСУ. Після проходження військового вишколу поїхав на фронт. Вирушаючи у далекий путь, Микола натхненно говорив рідним: “Постараюся бути найкращим солдатом, справжнім героєм!”.
Молодий захисник мріяв, як Президент вручить йому медаль за відвагу, як рідна земля очиститься від рашистського сміття та розквітне під мирним небом.
У складі славетної бригади спецпризначення «Азов» Микола Богатирьов боронив Лиманський напрямок. Вдома на нього чекала кохана дружина Олена, батьки та друзі. Як і завжди, на фронті чоловік намагався допомогти кожному, підставити плече, підтримати. 20 жовтня він брав активну участь в евакуації поранених побратимів і потрапив під артилерійський обстріл. Юнак отримав комплексні поранення тяжкого ступеню. Лікарі не давали гарантованого позитивного прогнозу, але всі дуже сподівалися на диво…
25 жовтня Миколи Олеговича не стало.
Вічна пам’ять і слава воїнам!
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ
Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua
Інші новини:
25.11.2024 Свеську і Глухівську громаду атакували КАБами: є пошкодження
25.11.2024 Каратисти Сумщини відзначились на кубу України з карате JKS
25.11.2024 ОК “Північ” – про обстріли за минулу добу та їхні наслідки
25.11.2024 Сумчанка виграла на турнірі з пляжного волейболу в Індії
25.11.2024 На Сумщині внаслідок обстрілів пошкоджені житлові будинки та інфраструктура підприємств