“Чужі стають рідними”. Як мати захисника України стала волонтеркою

20.01.2024

Історія волонтерства сумчанки Віталії Веремієнко почалася з перших днів повномасштабної війни. Відколи її син пішов захищати Україну. Сьогодні на забезпеченні ГО “СББ-Тил”, де працює пані Віталія, знаходиться 52 бойових військових підрозділи.

Віталія Веремієнко долучилась до громадської організації “СББ-Тил” майже від початку повномасштабного вторгнення. Розповідає, прийшла сюди у березні 2022 року.

“Волонтерство — це інше життя. Це життя без часу, без ліку — осінь, зима, весна”.

“Я тут набула своєї другої сім’ї. Це моя родина і в ній всі сильні, у нас слабких нема, бо слабкі у волонтерстві не виживають. Ти завжди на зв’язку 24/7, ти не застрахований від втрат. Ті, про яких ми говоримо «рідні-чужі», вони стають дійсно рідними. Вони всі в серці, вони завжди в твоїй голові і ти втрачаєш вже своїх”, — ділиться жінка.

За фахом пані Віталія — юристка, нині говорить поєднує роботу з волонтерством.

“На мені міжнародні зв’язки, документальне оформлення, організація поїздок. Я спілкуюсь з військовою службою правопорядку, бо ми рухаємось часто, коли рух транспорту заборонений. Я спілкуюсь з керівництвом військових частин, в які ми їздимо, бо дуже добре, коли ти знаєш потребу з усіх боків — і від хлопців, і від командування”.

Про потреби українських армійців пані Віталія знає — її син майже з перших днів повномасштабного вторгнення у лавах захисників України.

“Ми говоримо, що батьки мають бути прикладом для своїх дітей. У мене їх двоє, донька і син. Син-офіцер ЗСУ і тому, я не мала бути слабшою і не мала права дати задню, тому я тут.

Разом з колегами — з любов’ю і молитвою, збирають необхідні речі для військових, — каже волонтерка. Зараз на забезпеченні “СББ-Тил” 52 бойових військових підрозділи.

“Всі вони знаходяться на лінії безпосереднього зіткнення або на передньому краї, як зараз говорять. Ми про них турбуємось, надаємо матеріальну підтримку. Іноді психологічну, бо іноді, для того, щоб людина зробила крок вперед, потрібний їй, треба просто її вислухати”.

Волонтери часто самотужки відвозять допомогу в зону бойових дій. доводилося потрапляти під обстріли, ділиться пані Віталія.

“На Донецькому напрямку ми їдемо і в кожній машині у нас є рації — це спрощує спілкування, бо іноді немає зв’язку зовсім. Їхали і трішки потрапили під обстріл. Довелось згуртуватись і йти зі швидкістю 130 кілометрів — максимально для завантажених бусів”.

Жінка каже, після перемоги мріє обійняти кожного захисника.

“Хочеться в один день прокинутись і зрозуміти, що ні ти, ні твої діти, ні люди, які близькі, які в серці, більше не належать цій війні”.

suspilne.media

Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ

Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua

Інші новини:

Коментарі: