25.02.2024
Уламки снарядів на столі в редакції районної газети “Ворскла”, а також вибиті вікна та пошкоджені підсобні приміщення: за два роки вторгнення приміщення редакції, що у Великій Писарівці, обстрілюють вдруге. Суспільне поспілкувалося з головним редактором газети Олексієм Пасюгою про обстріли та про те, як виживала редакція впродовж війни. Далі – пряма мова з його слів.
Обстрілюють населений пункт часто, але серйозні пошкодження редакція отримала вдруге. Перший раз – в березні 2022 року, але тоді нам пощастило: ми на той час вікна не закривали, а підпирали книгами, щоб раптом вибухова хвиля, то їх просто розчиняє. Від уламків це не захистить, але від вибухової хвилі — так. Тоді, дійсно, вікна просто порозчиняло, щоправда, дах пошкодило: зірвало кілька листів шиферу, а ще пошкодило систему опалення.
Знайти майстрів було доволі проблематично, бо багато людей на фронтах, але – нічого, спільними зусиллями відремонтували влітку. Останній обстріл був о 19:40. У нас тут спостереження є, видно, як злітають уламки, пил стоїть. Так що для слідчих є точний час, коли це було. В нас вісім вікон тилових, із них сім пошкоджених повністю або частково. Уламками посічені господарські приміщення, шкоди наробило і в гаражі.
Мені особисто пощастило: я завжди засиджуюся до 21:00, але якраз у той день приїхав з Києва і пішов раніше – тут не було нікого. А ще раніше я вивіз практично все більш-менш цінне обладнання, тому що, думаю, друга річниця нападу, а вони (військові РФ – прим. ред.) дуже люблять влаштовувати якісь провокації, обстріли. Тому найцінніше я поприбирав. Два роки тому я також все вивозив, потім завозив. Зараз залишив пару комп’ютерів, найнеобхідніше. Думати про те, чи вставимо ми зараз вікна справжні, скляні — навіть не знаю. В нас не встигають вставляти вікна простим людям, яким це ну надзвичайно потрібно. Я думаю поки щось по-колосальному робити не будемо. Дощ не йде, вітер не дме. Слава Богу, весна. Все буде добре!
Уламки від обстрілів редакції газети “Ворскла”. Фото: Суспільне Суми
На жаль, кабінетів зараз більше, ніж людей, тому що люди дистанційно працюють через обстріли. Ми просто намагаємося тут нікого не тримати. В мене чудові журналісти, які пишуть дистанційно, тому, зазвичай, сам залишаюсь, щоб просто прийняти якесь оголошення, якийсь матеріал, людину зустріти, поговорити. А все інше… дуже добре в мене пишуть, тому немає проблем з матеріалами. На самий “нуль” зараз журналісти не виїжджають, туди просто не дістатись. Ну і бажання такого, щоб там щось зняти нове…
На жаль, в нас за два роки повномасштабки знищено ну дуже багато і люди виїжджають. Раніше казали: “Як можна змусити людей виїжджати силоміць?”. А прийшов час і зрозуміли, що треба їхати, тому що жити ніде, щодня “прильоти”, худобу вибиває, землю обробляти не можна: або заміновано, або може в будь-який момент прилетіти.
Сільгоспвиробники в цьому році багато зібрали вражаю. Вкласти величезні гроші, але нічого не отримати… тому у нас практично і тут той самий “нуль” і навіщо кудись виїжджати. У нас у штаті три людини і дві поза штатом, яким ми платимо гонорари, тобто скаржитися що в нас мало людей – ні. П’ятеро людей — це багато, із них чотири пишуть. Я вже майже не пишу, тому що мені вже нікуди втулитись. Зазвичай, два матеріали в номер даю.
Фото: Суспільне Суми
Газета виходить нині раз на тиждень, на восьми сторінках у чорно-білому форматі. Вважаю, що витрачати кошти на колір зараз не зовсім гарно. Краще давати якісні матеріали. Коли люди шукають зарплату де взяти, про колір не доводиться і мріяти. Зараз ми почали виходити на Охтирку. На жаль, до повномасштабки там було п’ять чудових газет, вони зникли всі – ми вціліли.
Ну, це не те що наша велика заслуга, нам дуже допомогла Національна спілка журналістів України, дали нам невеликий грант, потім звели з грантодавцями, заповнили заявку, виграли підтримку – і зараз люди отримують зарплату. Не величезна там зарплата, але це дає змогу працювати, випускати газету і не думати на два-три місяці наперед. Ми знаємо, що будемо виходити.
Сьогодні заходила бабуся, щоб продовжити підписку на друге півріччя. Вона каже: “Олексій Борисович, я виписую газету, передплачую довше, ніж вам років”. Хоча мені років вже немало, але коли чуєш ці слова… приємно! Наша, мабуть, сила в тому, що місцеві газети виживають, на відміну від багатьох центральних, великих, тому що ми пишемо про людей, про тих, хто поруч. А це сильно. Кожен хоче побачити свою дитину, маму, тата на сторінках, почитати про земляків на фронті. Ну хто про них напише ще? Що змінилося для мене за два роки війни? Дуже багато змінилося, тому що друзі гинули…
Металева інсталяція – “Стіл журналіста” поруч з редакцією газети “Ворскла”. Фото: Суспільне Суми
Чого чекаю від майбутнього? Якщо я скажу, що перемогу – її всі чекають. Я чекаю, щоб люди повернулися до нас, щоб земляки поверталися живим і здоровими, щоб наш край знов розцвів.
Газеті у 2025 році виповниться 95 років. З 2020-го біля редакції стоїть металева інсталяція – “Стіл журналіста”. Олексій Пасюга вірить: мирні часи, коли за столами в редакції знов працюватимуть кореспонденти – обов’язково настануть.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ
Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua
Інші новини:
21.11.2024 За ніч і ранок зафіксовано 26 вибухів у двох громадах Сумщини
21.11.2024 На Сумщині відмінили аварійні відключення. Продовжують діяти погодинні
21.11.2024 Який стан постраждалих сумчан унаслідок ракетного удару 17 листопада
21.11.2024 У Сумах затримали сп’янілого водія BMW
21.11.2024 “Мріяла стати криміналістом”: однокласники загиблої у Сумах Анастасії Боровик розповіли про дівчину