20.03.2024
Сумчанка Діана Назаревська у своїй чотирикімнатній квартирі прожила останні 26 років. Ще тиждень тому вона наводила затишок, а також – святкувала день народження чоловіка. Планувала, що і власний ювілей відзначить у рідних стінах. Плани Діани не здійсняться після російської атаки на місто 13 березня: квартира родини Назаревських розташована у будинку, куди влучив російський “Шахед”. Відремонтована оселя на другому поверсі перетворилася на захаращене уламками місце. Нині родина вимушена жити в орендованій оселі. Діана та Антон Назаревські розповіли про перші хвилини і дні після того, що трапилося.
У орендованій двокімнатній квартирі подружжя Назаревських – пакунки з речами. Дещо їм подарували після російського удару небайдужі люди, а щось вдалося забрати з розтрощеної оселі. Серед останнього – плюшевий заєць, улюблена іграшка дворічної Лізи.
Дівчинка, говорить Діана, адаптувалася у новій квартирі. “Але час від часу повторює: “В нас зламався дім” і трусить ручкою так по-дорослому”, додає жінка. “Ми після удару поїхали до одних людей, потім ще в одному місці ночували. Для неї це стрес, вона не розуміла, що відбувається, і десь через день або через два вона попросилася додому. Вона сказала: “Я не хочу вже більше тут бути, я хочу додому”. Як пояснити у два рочки, вона ж не розуміє, що відбулося! Але так склалося, що нам треба було під’їхати до будинку і ми з чоловіком вирішили просто показати доньці будинок і сказати, що він зламався, але ми обов’язково новий купимо! Разом з нею оберемо. І все в нас буде добре! Можливо, коли вона підросте, ми розповімо більш детально, але поки що ми вирішили не обманювати її, вона має розуміти, що не можемо туди повернутися, але колись в нас буде новий дім, який вона вибере”, — ділиться жінка.
Чоловік Діани Антон говорить: з початку великої війни припускав, що по будинку можуть вдарити російські війська, тож спокійно прийняв реальність: “Для мене життя сильно не змінилося тому, що мені головне, що сім’я ціла. Думаю, власне, в нас не все так погано, як в інших. Квартира – то таке, щось придумається, всі цілі, всі здорові, дитина, головне, ціла! У нас навіть подряпин ніяких немає! Я взагалі не дуже нервую по життю, тому я нормально все це переніс, стараюсь триматися. Іноді, особливо коли Ліза проситься додому, хочеться сісти і заплакать. Але треба щось робити!”.
На новому місці подружжя поки що облаштовується. Діана вже знайшла місце для дитячих іграшок та іншого доньчиного приладдя. До порядку в душі – далеко, Діана зізнається: для неї все ще триває 13 березня — день, коли її оселю було зруйновано. Попри те, що після удару Діана перебувала у стресі, вона чітко пам’ятає перші хвилини після влучання. Далі – розповідь від неї.
За декілька годин до того, що сталося, ми якраз дивилися ці страшні новини про Кривий Ріг, розмовляли з чоловіком, що це дуже страшно, дуже важко. Потім ми лягли спати і я прокинулася від першого вибуху. Я себе вже привчила: коли я чую вибух будь-де, я забираю дитину з ліжка до себе. Бо якщо, не дай Боже, біля нас десь трапиться вибух, якщо буде скло сипати, щоб не зачепило саме дитину. А потім я почула “шахед”. Я почула цей звук і підскочила, а за пару секунд пролунав вибух.
Ми, якщо чесно, навіть не зрозуміли, що відбувається. Було дуже страшно, бо ти не розумієш, чи ти ще живий, чи буде на тебе падати стеля? Я кричала чоловіку – чи з ним все добре? Він відповів, я побігла в коридор, бо боялася ще одного вибуху. Я спочатку навіть не зрозуміла, що це наш під’їзд. Чоловік сказав мені телефонувати у “Швидку”. Я зателефонувала. Я навіть це потім якось згадала, бо був шок, а він відкрив двері в під’їзд, бо, можливо комусь потрібно допомога! Ми тоді зрозуміли, що це наш під’їзд, бо полилася вода і з’явився сморід горілого. І моя сусідка закричала, щоб її врятували, бо в неї перехилило двері. Ми їй допомогли, потім чоловік піднявся на третій поверх, може ж ще комусь треба допомогти, але там було все завалено, і навіть доступу до квартир не було.
Потім чоловік сказав бігом збирати речі хоч якісь. Приїхали рятувальники. Я ще чула своїх сусідів, але я не була впевнена, чи це була правда, чи ні, бо я їх не бачила. Я дуже за них переживала, бо в них також дитина! З цими сусідами з усіма спілкуємося, ми зростали друг у друга на очах і тому я дуже переживала! Я схопила свого собаку, дитину, якісь речі в валізу: як я ніби відчувала, бо поставила їх в залі, вони були пусті і їх просто відкрила і кидала…зайця своєї дитини кинула, щоб швиденько забрати з собою.
А потім ми шукали кота, але він сховався за диван, нам почали кричати, що треба швидко виходити, бо може газ рвонути. Я дуже переживала за кота, це живе створіння, яке я дуже люблю. Ми вибігли, в нас забрав хтось з рятувальників дитину. Ми взагалі вибігали, мені кричать: вдягни шкарпетки! Я кажу, що які шкарпетки! Ми вибігли – і вже на вулиці побачили цей масштаб, ми були ще в шоці, нам пощастило, що нашу машину не потрощило, Чоловік за довгий час припаркував не біля під’їзду, а подалі і це нам трошечки полегшило цю ситуацію, бо ми хоча б маємо транспорт, на якому ми можемо кудись переміщатися.
Біля нашого дому нас зустрів чоловік з сусіднього дому, він запропонував переночувати в нього, бо в нас маленька дитина, холодно! Ми дуже вдячні йому! Бо тоді навіть не розуміли, куди нам їхати і що нам робити. Я потім почала в голові перераховувати, кого я бачила і дуже розпереживалася, бо там дуже багато діток: на ці два під’їзди – п’ятнадцять дітей! дітей! Не п’ять – п’ятнадцять! І вони всі цілі – це диво!
Наша дитина, дякувати Богу, не так злякалася, бо я її готувала. Знаєте, після вибуху біля центральної міської лікарні, я з нею бігала завжди в коридори, говорила, що якщо тривога, ми з тобою ховаємось від вікна. Ми будемо тут з тобою гратися – і ви знаєте, вона це більш-менш сприйняла, що якщо ми в коридорі, значить щось трапилось таке, що ми маємо ховатися. Вже вранці я кажу чоловіку: я піду собаку гуляти, але я взяла його просто під мишку пішла до рятувальників питати, чи можуть вони зайти у квартиру і забрати мого кота. І знаєте вони потім його через деякий час винесли!
В нас зараз такий потік інформації, що вже ця історія для багатьох людей — це вже історія. Етап, що минув. Вони, можливо, вже і навіть не згадають цього, інколи будуть просто проїжджати повз, але для нас, людей, які жили в цих під’їздах, ще досить триває це 13 число, в нас досі купа проблем, які нам треба тепер вирішити, зібрати себе докупи і якось намагатися жити далі. Але нам дуже допомагає підтримка інших: ми всі впораємося, якщо будемо триматися разом в ці темні часи. Хай світло переможе темряву.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ
Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua
Інші новини:
08.05.2024 Ворог ударив по школі на Сумщині
08.05.2024 Вночі та зранку росіяни здійснили 3 обстріли Сумської області
08.05.2024 «Північний Схід робе хіт»: сумчани створили музичний лейбл
08.05.2024 У центрі Сум рятувальники гасили загоряння дерева
08.05.2024 Охтирчанин переміг у Всеукраїнському конкурсі мистецтв «Хоробре серце»