23.03.2024
«Я не знаю, чи повернуся жива, але не зможу жити потім, знаючи, що тварини загинули», – пише волонтерка Катерина Андреєва. Її сторінки в соцмережах – літописне свідчення болю та надії, людських злочинів і дивовижних порятунків на Сумщині.
Її реальність – виїзди у пекло прифронтового прикордоння, де на порятунок чекають не лише люди, а й тварини. Деякі – вимушено залишені, інші – навмисно покинуті на смерть. Як відбувається евакуація тварин із-під обстрілів та як це, ризикувати собою заради інших, у матеріалі про волонтерку.
Роботу в прокуратурі змінила на волонтерство
Бажання допомагати іншим, каже Катерина Андреєва, у неї із дитинства. Іще в школі вчителі казали дівчині, що з прагненням захищати людей навколо їй варто працювати в адвокатурі. Свого часу Катя дослухалася – закінчила Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Після працювала в органах прокуратури. Однак, зізнається, врешті осягнула своє справжнє покликання – волонтерство.
Із перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну Катя допомагала іншим. Коли обласний центр був оточений ворогом, благодійники шукали ліки для місцевих жителів.
«На той момент аптеки були порожні, а дуже багато людей потребували як інсуліну, так й інших ліків. Особливо, люди старшого віку. Я почала замовляти їх у друзів з-за кордону, тих, хто знаходився у західних областях України, і привозити», – згадує Катерина.
Після Катя й волонтери благодійного фонду «Європейський фонд допомоги», який вона представляє уже давно, підтримували родини з маленькими дітьми, передаючи їм підгузки, необхідні речі. Коли Сумщину звільнили й постачання налагодилося, Катя не припинила свою діяльність, а навпаки розширила її. Під опікою волонтерки нині – дитячі будинки, військові та жителі прикордоння області. Останні охрестили дівчину «феєю прикордоння», адже вона ризикує їхати в найнебезпечніші зони, щоби довезти людям те, нормального доступу до чого вони не мають: ліки, одяг, навіть їжу. Добре Катю знають і на Глухівщині.
«Я дуже люблю Глухівщину. Це Сопич, Студенток, Бачівськ, Уланове, Фотовиж. Ті села, що фактично на нулі. Там постійні обстріли. Я розумію, що інфраструктура закрита, немає аптек. Ми їздимо туди з гуманітарною місією, привозимо продукти, засоби гігієни. Діткам одяг, взуття. Закриваємо потреби, про які говорять жителі», – розказує Катя.
Рятувала тварин у Херсоні, а тепер довелося й на Сумщині
Водночас із допомогою людям Катя опікується тваринами. Каже, що куди б не їхала на прикордоння, бере з собою мішок корму – підгодовує чотирилапих. Особливо любить собак. Коли йдеться про їхній порятунок, не може залишатися осторонь.
«Перша евакуація собак була в Херсоні, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС. Ми з командою поїхали рятувати тварин. Плавали на човні, хлопці пірнали та діставали з води тварин. Знімали їх із дерев, із дахів. Чимало собак і котів привезли в Суми», – говорить Катя.
Червень, 2023 року. ХерсонАвтор: facebook.com/KaterynkaAndreeva
Коли пекло почалося в рідній області, кинулася в нього. У ці дні волонтерство Катерини – на межі життя та смерті у Великописарівській громаді. Вона рятує та вивозить тварин із зони бойових дій. Ситуація там – критична. І досі у селищі лишаються люди. Дехто не виїздить свідомо, бо не хоче покидати своїх тварин. Є дідусь, каже волонтерка, у котрого 14 собак. Без них евакуюватися він відмовляється, а прийняти його з тваринами – ніде.
Більшість людей все ж наважилися виїхати. Але під обстрілами залишили домашніх улюбленців та худобу. Безліч собак, що нині бігають розбитими вулицями, – породисті.
«Людина в паніці проявляє себе по-різному: хтось біжить і забуває, що в нього там собака, кіт, черепаха, хом’як. Кожна людина взагалі сприймає ситуацію особисто. Зараз до мене звертається просто величезна кількість людей із запитами про евакуацію тварин», – розказує Катя.
І додає, що для себе поділила їх на кілька категорій. Дії одних вона може зрозуміти, іншим – навіть не намагається знайти виправдання.
«Перша категорія – це ті люди, наприклад, бабуся, яка не може забрати з собою велику тварину. Але вона відв’язала собаку. Тобто, вчинила якісь дії, щоби врятувати тварину. А друга категорія – це ті люди, які навмисно «забули» та не захотіли забирати з собою тварин», – каже волонтерка.
На евакуації. Березень 2024 року, СумщинаАвтор: фото надане Катериною Андреєвою
Є ситуації, додає вона, коли людина не змогла відпустити собаку з ланцюга. Наприклад, бігла під обстрілами на евакуаційний автобус, куди тварину брати заборонили. Такі люди телефонують, плачуть і просять врятувати їхнього собаку, який досі лишається в дворі. Вони чекають у безпечному місці й готові забрати його. У таких випадках Катя все розуміє та не відмовляє у допомозі. Є й гранично інші приклади.
«Тільки що людина мені дзвонила і каже: «У мене в селі залишилося дві вівчарки. Ви можете їх приспати, а можете прилаштувати, а можете взагалі залишити на смерть». Уявіть собі, в погребах, закритих вольєрах, без води, без права врятуватися, побігти навіть в інше село сидять тварини. Люди просто залишають їх, а потім через тиждень згадують. Вчора мені чоловік подзвонив. Розповів, що у нього в погребі вже два тижні сидить пітбуль. Він не знає, живий пес чи ні. Каже, «ну ви хоч тіло приберіть, якщо що», – розказує Катя.
Росіяни «полюють» навіть на волонтерів
Попри зневіру в деяких людей, Катя та її команда не полишають свою місію. Збирають заявки на евакуацію, адреси покинутих тварин та їдуть за ними. Зараз у команді, окрім Каті, ще військовий волонтер благодійного фону «Інноватор Хелп» Ігор Дубровський та водій буса, котрий орендують для поїздок. Вони ризикують собою щосекунди, адже обстріли в селищі не вщухають.
«У нас є заявка на певну адресу. Приїжджаємо, а дім зачинений. Чуємо собаку, що за парканом. Наш волонтер перелазить через нього, якось перетягуємо собаку через огорожу, а в цей момент за 200 метрів «прилітає» прямим влучанням. Це шок. А ти розумієш, що ще три адреси, де чекають тварини. І ти не можеш туди не поїхати», – розказує Катя.
Поки команда працює, обстріли не вщухають. Сумщина, березень 2024Автор: фото надане Катериною Андреєвою
І без того небезпечну роботу ускладнює те, що над головами постійно кружляють ворожі розвідувальні дрони. Катя каже, що навіть коли росіяни бачать волонтерів, то не припиняють атаку. Навпаки – ніби починають спеціально полювати на них.
«Ми заїхали в будинок на околиці селища, аж перед самим підірваним мостом. Там на евакуацію чекав великий пес породи сенбернар. Власниця сказала, що ключі в поштовій скрині. Наш волонтер опускає туди руку, а там оси, його кусають. Доводиться перелазити через паркан. Бачимо пса, а він тікає від страху, спіймати неможливо, собака ричить. Наш хлопець намагається хоча б погодувати пса, а той його кусає до крові. На жаль, тоді ми не змогли забрати собаку, адже не мали з собою транквілізаторів. І просто в цей момент «прилітає» у сусідню хату. Напевно, вони цілили в нас. І коли ми їхали вулицею, то вони знову лупили, але потрапило в асфальт», – ділиться Катя.
Один із членів евакуаційної команди Ігор Дубровський. Сумщина, березень 2024Автор: фото надане Катериною Андреєвою
За ці дні волонтери вивезли з Великої Писарівки до 20 собак. Скільки загалом залишається тварин – порахувати неможливо. Катя пояснює, що котів у селищі взагалі не видно. Частина собак теж ховається від обстрілів, більшість – контужені.
«Хтось ричить і кусається, хтось просто лежить і навіть голову підійняти не може. Хочу зазначити, що ще три-чотири дні і вони не виживуть. Немає води, немає їжі. Ми бачили на вулиці таку гарну вівчарку. Вона біжить, а у неї вже язик висить збоку, бо вона виснажена, а води нема. Ми кликали її, хотіли хоча б напоїти, а вона не підходить», – каже Катя.
Ще катастрофічніша ситуація із тваринами, каже Катерина Андреєва, у селах «на нулі» Великописарівської та Білопільської громад. Шлях до деяких перекритий, адже мости до них росіяни розбомбили. Дорога до інших перебуває під майже цілодобовим обстрілом. Катя хотіла їхати евакуювати тварин у село Рижівка на Білопільщину, але не дозволили військові.
Ситуація у Рижівці Білопільської громади катастрофічнаАвтор: facebook.com/KaterynkaAndreeva
Нині, розказує, вона тримає зв’язок із місцевими хлопцями, які залишаються в селі. На звичайному мотоциклі під канонаду вибухів вони вивозять із Рижівки людей, а також тварин. Тих, кого вивезти не можуть, випускають на волю.
«Не залишилося будинків, нічого не залишилося. У людини більше нічого немає, але в нього є душа і серце», – каже Катя про одного з хлопців.
Евакуювати тварину з прикордоння – мало, треба знайти їй дім
Питання порятунку тварин не обмежується лише моментом евакуації із зони бойових дій. Чимало чотирилапих Катя не може забрати, адже не знає, де їх тримати після. Зараз у заявках на вивезення лише самих вівчарок – 13. Від трьох із них власники відмовилися.
«Дзвонить мені людина, наприклад, і каже «Забирайте ту вівчарку». А я не знаю куди її везти. Поки я у дорозі, моя подруга-зооволонтерка Юля Мельничук шукає, куди собаку прилаштувати на перетримку. Поки я чотири години їду в Суми, вона займається цим. Ми за два тижні прилаштували сім вівчарок, яких взагалі покинули на прикордонні. Це великий показник. Кажуть, що одну собаку можна прилаштовувати чотири місяці. Ми це зробили за тиждень. Мабуть, це моя місія – рятувати прикордоння», – роздумує Катя.
Є навіть такі ситуації, коли, здавалося б, на тварину чекають власники. Але щось іде не за планом.
«Людина просила слізно забрати її собаку. Поки ми були на евакуації, разів десять дзвонила питала, чи вивезли ми собаку. Ми забрали. Потім на під’їзді до Охтирки, де вона повинна була зустріти його, жінка каже, що передумала. На вулиці ніч. Ми зупиняємося від шоку на дорозі я й питаю її, а чи кинула б вона так дитину. Вона відповідає «Це ж не дитина, це собака, я не хочу його забирати», – ділиться Катя і додає, що врешті жінка зголосилася забрати пса.
Волонтерка наголошує, що нині і вона, і тварини в зоні бойових дій критично потребують допомоги великих організацій зі всієї України.
«Саме зараз потрібно вирішити, куди їх прилаштовувати, розробити логістику. Притулки переповнені. Можливо, влада повинна виділити якийсь будинок для перетримки тварин, винайняти людину, яка про них буде піклуватися. Адже ситуація буде тільки погіршуватися», – констатує волонтерка.
Навіть, додає, якщо відгукуються люди, готові забрати до себе евакуйованих тварин, то їх якось треба доставити новим власникам. Робити це самотужки вона не може, адже, як мінімум, згубить час, котрий у зоні бойових дій на вагу золота – його ефективніше витратити на порятунок. Повернувшись з евакуації, вона недовго відпочиває і вже збирається на наступну.
Щодня йдучи на ризик, Катя говорить, що силу знаходить у вірі – читає молитви і так відпускає увесь страх і негатив. А ще вдома на неї чекає родина, шестирічний син. Він бачить подвиги мами в історіях у соцмережах, а в школі всім із гордістю каже, що його мама волонтерка і рятує собак.
«А вчора записав мені у Вайбері голосове повідомлення: «Мамочко, повертайся додому живою та не пораненою».
hlukhiv.city
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ
Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua
Інші новини:
09.05.2024 Вночі та зранку росіяни здійснили 6 обстрілів Сумської області
09.05.2024 Антикорупційний суд заарештував високопосадовця, який причетний до заволодіння землею в Сумській області
09.05.2024 Підприємців Сумщини запрошують до участі в аукціоні
09.05.2024 «єВідновлення» на Сумщині: відновлено 42 квартири та 15 будинків
09.05.2024 У центрі Сум авто збило дівчину на переході