Шосткинка, що втратила сина захисника, купує дрони і допомагає ЗСУ

19.04.2024

18 квітня – для Валентини Петренко особливий день. Це день народження її сина Андрія. Цього дня незважаючи на дощ, вона піде до нього на Алею Слави… Андрію Петренко назавжди 48. Солдат Андрій Петренко, позивний Хоттабич, загинув 18 травня 2022 року в бою з окупантами біля селища Володимирівка на Донеччині.

Андрій народився і жив у Шостці

Валентина Петренко, мати захисника Андрія Петренко згадує: “Це перша дитина, це радість. Ми з чоловіком хотіли сина і він народився. Він дуже розумний, гарненький, народився з вагою 3100. Виписали 3150. Повненький хлопчик був. В нього була проблема з дитинства. Йому поставили діагноз вроджена вада серця з дефектом міжшлункової перегородки”.

Автор: Сімейний архів

Навчався у школах № 7 та 12.

Автор: Сімейний архів

Згодом закінчив Шосткинське професійно-технічне училище та здобув фах електрика. Цікавився історією, любив читати. Обожнював тварин. Вдома тримав собаку, папуг, хамелеона.

Виростив хамелеона, який був розміром з коробку сірниківАвтор: Сімейний архів

Служба в армії

Хлопчик з дитинства страждав на гастродуоденіт, який з часом переріс у виразку дванадцятипалої кишки. За станом здоров’я Андрій був звільнений від служби в армії. Пропри це в 2015 році він вирішив піти на військову службу. Мама була категорично проти: “Я кажу: “Андрій у тебе довідка. Куди? Хто тебе візьме?” А він відповів: “Хто знає, що в мене є довідка?” Пішов у військкомат, пройшов комісію, здоровий повністю”. Спершу заключив контракт і вступив до Національної гвардії, потім пішов служити в АТО. Андрій був принциповим у багатьох питаннях, які стосувались війни.

Автор: Сімейний архів

Валентина Іванівна згадує, як син їй казав: “Мама, якщо служити в армії чи йти на війну не можна ні всякому разі пити. Якщо ти вживаєш спиртне, то вважай, що ти вже смертник. Раз він попав, їх бомбили, їх трьох накрили, у нього була контузія, у них у всіх трьох, але він сказав : «Мама, ну буду я ганьбитися, йти в лікарню, ну болить голова, ну нудило, ну і що. Я кажу: «Андрій, що ти робиш? Третій виявився самим розумним, він оформив документи і його комісували, а він залишився, сказав: «Нікуди я не піду». Коли їх накрило йому дали відпустку. Він приїхав на 10 днів з урахуванням дороги. Коли я відкрила двері і побачила його, це було щось жахливе, мій хлопчик, як з Бухенвальду. У мене звісно і сльози і істерика була”.

Автор: Сімейний архів

Повномасштабне вторгнення

Після закінчення контракту Андрій повернувся до дому, де його і застало повномасштабне вторгнення.

– 24 лютого зранку він якраз палив у кухні, я виходжу, а він говорить: “Мама, почалась війна”. Мама в сльози, тому що син піде на війну. Він говорить: «Мама, ми резервісти, ми повинні йти на війну. Нам їхати потрібно у Вороніж, де 58 бригада 13 батальйон. Зібрався о пів на дев’яту, я кажу: «Андрій ти навіть чаю не попив, візьми хоч щось поїсти. Він сказав, нічого не потрібно, поїду так, нам дадуть сухпайок і бігом. Тато вмовляв, я, він вже почав нервувати. Він йде і говорить на порозі:

Мамо, я навряд чи повернусь додому

Андрій не говорив, а мати не питала, де вони перебувають. Пізніше довідалась, що спершу були під Черніговом, коли його бомбили, потім під Києвом, далі у Путивлі. Далі їх відправили на Донеччину. Андрій повідомив батьків, що кілька днів не виходитиме на зв’язок. ” Зв’язку не було вісім днів. 16 травня він зателефонував, їх вивели, де вони були, я не знаю, потім уже хлопці товариші по службі, яки приїздили до нього на могилу, повідомили, що вони вісім днів перебували в оточенні. Там вивезли багато поранених. Голос чую в нього такий засмучений, він зі мною поговорив, і у мене таке відчуття одразу погане , щось не те. Я йому кажу: «Синочку, як ти?», він: «Мамо, я ще тобі не буду телефонувати кілька днів. У кінці він мені говорить, я це на все життя запам’ятаю: “Мамо, я тебе благаю, тільки не плач, тільки не плач. Повторив три рази. Тому що мені дуже тяжко, коли ти плачеш. Ти не уявляєш, як мені важко”, – ділиться спогадами останьої розмови мати.

Материнський біль

Страшну звістку про сина Валентина Іванівна дізналась, коли була у саду. Їз зателефонували з ТЦК і повідомили, що її син загинув. Через два дні Андрій повернувся до дому “на щиті”.

– Їх було чотири чоловіки: Кусовський Андрій, мій Андрій, Андрій Гречко і Кравченко.

У мене таке відчуття, що це неможливо, це не може статися зі мною. Я його поховала і тепер я допомагаю солдатам і сказала буду допомагати допоки я живу. Я в пам’ять про нього буду допомагати, щоб матері не плакали, так, як плачу я. Щоб вони не чекали своїх синів на «щиті», а чекали здорових і живих. Я тільки буду за них радіти. Батьки завжди відчували турботу і підтримку сина. Нині вони турбуються про інших. Вони надавали допомогу важкопораненому військовослужбовцю Віталію Шумею. Валентина Іванівна відвідувала поранених у лікарні, приносила їм домашні смаколики. Жінка подає приклад іншим, як можна особисте горе переплавити у допомогу нашим захисникам. Батьки Андрія постійно донатять, купують дрони.

Перший дрон подружжя передало захисникам 6 грудня на день ЗСУ. Жінка говорить, що це помста за її сина і за всіх хлопців , хто віддав свої життя в боротьбі за волю України. Це її спосіб наблизити перемогу з пам’ять про її Андрія. ЇЇ перемога не на полі бою, її перемога – це заповіт, що життя її сина і його побратимів, їхня стійкість, мужність та самовідданість не були марними.

Андрій Петренко був похований на Алеї Слави.

З пам’ятника він дивиться на світ з посмішкою, хоч погляд видає втому. Він стоїть тримаючи зброю у руках. Батьки йдуть до нього, несуть свіжі квіти. Вони знають, що він не хотів би, щоб вони сумували. Він хотів би, щоб вони жили далі. І вони намагаються.

– Я до свого сина майже через день їжджу. Я не можу, мені кажуть не ходи, я не можу, розумієте, не можу, мене це заспокоює, мені легше. Мені говорять прибери портрети, які висять. Я з ним розмовляю, мені якось добре з ним.

Валентина Іванівна береже пам’ять про сина у своєму серці. І там він завжди буде з нею…

shostkanews.city

Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ

Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua

Інші новини:

Коментарі: