23.04.2024
Сумчанка 500 днів чекає на повернення свого чоловіка військовослужбовця. Віктор Кіш зник безвісти під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку, в грудні 2022 року. Про свою віру в те, що побачить чоловіка живим та про підтримку інших дружин-військовослужбовців, які опинились у схожій ситуації, Інна Кіш розповіла Суспільному.
Інна Кіш щодня приходить до цього білборда у середмісті Сум. Присвятила його своєму чоловіку: зниклому безвісти військовослужбовцю Віктору Кішу. Жінка розповідає: розмістила плакат, аби люди пам’ятали зниклих безвісти бійців. Також, це улюблене місце їхнього чотирирічного сина Артема.
“Артемчик дуже любить приходити до тата, показувати йому свої нові іграшки. Ми часто беремо тут каву, какао і просто сідаємо… навіть я можу прийти, коли Артемчик в садочку, просто поплакати і розповісти, як пройшов мій день”, — ділиться жінка.
Віктор Кіш пішов на війну добровольцем, розповідає Інна. З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав місцевої територіальної оборони, влітку 22-го приєднався до лав ЗСУ. Служив у 46-й десантно-штурмовій бригаді: спочатку на Херсонському напрямку, потім на Донецькому.
“Крайня наша розмова була 9-го грудня 22-го року. Вони зранку виїхали на Бахмут. і вже о 15.28 9-го грудня він з’явився в мережі, написав: я вже на місці. Зателефонував буквально на дві хвилини. Ми були якраз у гостях, у нашої куми було день народження. Він сказав: “куму я вітаю з днем народження”. І я почула в слухавку вибухи, дуже сильні, вони були близько, я почала плакати. Він сказав: “все буде добре, я вас люблю і поклав слухавку”. Я одразу написала йому смс-ку що ми тебе чекаємо, бережи себе. Але він одразу після розмови вимкнув телефон і смс-ка по сьогоднішній день не доставлена”, — згадує Інна.
За кілька днів Інну повідомили, що її чоловік разом з побратимами зникли безвісти під час виконання бойового завдання. “Пішла група людей з 10 чоловік, разом з командиром і зникли всі в один день. Як нам розповіли, що їх “накрили»” їх як чекали, як засідка була. Ми, чесно, не знаємо. Це все з розмов”, — розповідає жінка.
Проте, Інна вірить, що її чоловік вижив. 22 квітня, розповідає жінка, рівно 500 днів, як Віктор зник безвісти. Весь цей час вона щодня продовжує надсилати йому повідомлення: “Скидую фотографії і ділюсь, як проходять наші дні. Кидаю фото Артемчика, як він зростає, що відбувається. Нашу боротьбу, наші мітинги і все все все, кожного дня нумеруючи і от в понеділок буде 500-та смс-ка”.
У квартирі, де живе Інна з сином, речі також нагадують про її чоловіка Віктора. На стіні висить прапор з його фотографією, а в кутку його форма.
“Цю форму передали, Вітя був у зимовій формі і зберігалися речі, де вони мешкали і передали ось цю форму. Вона не попрана, я спеціально її не перу також. З шевроном, з нагадуванням”, — говорить Інна.
Син Артем постійно запитує про тата, розповідає Інна: “Найтяжче – це вечір, коли родинами гуляють тут на майданчику, він задає питання: “коли я вже з татом пограюсь? я хочу ходити на футбол”. Якесь відео, якщо він бачить, то він плаче, або дуже просить телефон, його обіймає і дуже любить цілувати, до речі, портрет перед сном, щось йому говорить. А може навіть танцювати, або щось показувати і каже: тато, дивись!”.
На питання чотирирічного Артема: чому тато так довго не телефонує, Інна пояснює: “Артемчику кажу, що тато тебе дуже сильно любить, просто не може тобі подзвонити. Артемчик також бере телефон, записує йому голосові. Дитині пояснюю це: у тата зламався телефон, тато не може вийти на зв’язок із нами, але він дуже нас любить і обов’язково зробить це, повернеться. Ми змінили зараз місце проживання і Артемчик дуже бентежиться, щоб не змінили садочок, тому що дитина каже: тато не знає, де ми зараз мешкаєм, але тато знає, де я ходжу в садочок і ви обов’язково разом прийдете і мене з садочка заберете”.
Через соцмережі Інна знайшла інших дружин військовослужбовців 46-ї бригади, які разом з її чоловіком зникли безвісти. Жінки вирішили об’єднати зусилля у пошуку своїх чоловіків: “Створили маленьку свою групу. І була перша наша поїздка в Київ у січні 23-го року, де ми вже особисто познайомились, додалися в Вайбері, обмінялись телефонами і почали думати, що ми можемо робити разом”.
Після цього, розповідає жінка, почалися поїздки Київ, зустрічі з представниками координаційних штабів та мітинги на підтримку безвісти зниклих і полонених військовослужбовців: “З кожним разом нас все більше й більше: і плакатів, і прапорів, і людей. Дякуємо усім, хто доєднується, тому що з нашої бригади зниклі – це не тільки Бахмут і Соледар, а є ще Запорізький напрямок, Херсонський, Мар’їнка, Роботине.. ну, бригада в самих гарячих точках”.
За останні 16 місяців, розповідає Інна, до Києва їздила понад два десятки разів. В цей час, сина доводиться залишати з нянею: “Так сталося, що ми посварились і зараз, маючи велику родину, я одна.Тому для мене це дуже складно. Я приїжджаю, плачу, прошу вибачення, але Артемчик каже: мама, я знаю, що ти їздиш у Київ – тобто, частіше він чує куди й чому я їду – я знаю, що ти їдеш у Київ тата шукати. А я кажу: так, синочок, ми робимо все можливе, аби тато скоріше повернувся з роботи”.
Мотивує і підтримує Інну віра в те, що вона знайде свого чоловіка і він повернеться додому.
“Будую якісь плани – це те, що тримає на плаву. Ми домовились з однією з дружин, що коли хлопці повернуться, перше, що зробимо – це поїдемо просто в Карпати. Я там не була і це була наша маленька мрія якраз перед повномасштабним вторгненням. Тому, вибудовуємо плани і живемо мріями про майбутнє. Вони боролись за нас, тепер ми боремось за їхнє повернення”.
suspilne.media
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ
Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua
Інші новини:
03.05.2024 У Сумах водій ГАЗа врізався у припаркований легковик і залишив місце ДТП
03.05.2024 У Білопільській громаді застілля у чужому будинку ледь не закінчилося вбивством
03.05.2024 На Роменщині ліквідували загоряння будівлі з дровами
03.05.2024 Сумська “Вікторія” зіграла з лідером Першої ліги внічию
03.05.2024 Жителі Сумщини заплатили на 1 млрд більше податків