29.04.2024
«Сиділи дві доби у підвалі з 8-річним онуком Андрійком, він тремтів, притискався до діда, затискаючи долонями вуха… А вони б’ють: чуємо – міни, а ось гаубиця, калібр 122 мм, «гради»… Так розповідає про найважчі дні у своєму житті Людмила Крячкова, пишуть “Путивльські відомості“.
Гатили «забороненим» озброєнням
Невеличка за зростом літня жінка – мешканка села Рижівка. Назва цього населеного пункту Сумської області звучала нещодавно по всім новинам, адже він знаходиться прямісінько поряд з російським Тьоткине. Кордон тут скоріше перетворився на лінію фронту, адже у це село з нашого боку 11 березня заходили росіяни з «Легіону Свобода Росії» та «РДК». І кілька днів потому Рижівку, що перетворилася на справжню гарячу точку, «утюжили» всім, що вибухає, горить, літає, сиплеться металевими друзками та розлітається «флешетами».
– Ми сидимо у підвалі, а з боку росії б’ють – і згори, і знизу. Мінами, 122-м та 80-м калібром, і гаубицями, «градами». А ще – маленькими цвяхами, шрапнеллю, – розповідає Олександр Крячков, що мимоволі став знавцем звуків вибухів від різних видів зброї. – Проблема у тому, що, коли б’ють шрапнеллю, «виходу» не чуєш. Кулі «касетки» розриваються у повітрі таким небезпечним дріб’язком…
Виявляється, по селу росіяни не чуралися використовувати заборонену міжнародними конвенціями зброю. По мирним мешканцям, по простим селянам, летіли не лише касетні, а й фосфорні снаряди, як розповідає очевидець:
– У будинок брата моєї дружини, що жив через пару хат від нашої, прилетів фосфорний снаряд. Дивлюся – щось димить. Я туди побіг – прилетів начинений фосфором тубус, вдарив у глуху стіну і розсипався порошок, що скрізь прилипає – і підлога вся в хаті горить. Вся вигоріла!
«…Ні кухні. Ні туалету»
Олександр Порфирійович розказав, як раніше, 26 лютого, осколком від снаряду вбило кума, що вийшов надвір, фіртку відкрив…
– Він жив далі по селу, тож не чув «виходів», лише «прильоти»… А ми – ближче до росії, тому чули, як починають гатити. А ще нас рятувала собака, бельгійська вівчарка – за 10 хвилин до обстрілів починала гавкати…
Малий онук Андрій, як тільки чув, що починають гатити, закривав долоньками вуха і біг у погріб – до діда.
– Андрій тоді казав: «Бабусю, як закінчиться війна, бар у селі працюватиме, музика гратиме. А ми всі будемо радіти, танцювати…» , – розповідає Людмила Григорівна. – Снаряди бахають, дрони-камікадзе росіяни кидають прямісінько на хати – вони летять на нас, як літачки. Ми все це терпіли. Але як стали бити по будинках поряд з нашим… Ми у погрібі нашому сидимо разом із сусідкою Валентиною, а у нас по даху летять осколки.
Людмила Григорівна каже, що вже сили не було терпіти. Виїжджати було страшно, а залишатися – ще страшніше.
– До мене прибігла донька Валентина, вона жила окремо від нас, зі своїм чоловіком та синочком. І каже: «Мамо, у тебе пів години – збирай речі, документи. Якщо заведеться наша «Газель», будемо виїжджати!»
– Вдарило так, – пригадує Олександр Порфирійович, – що я кажу сусідці: «Ну що, Олександрівно, немає ні кухні, ні туалету?» Вона труситься – налякана, аж біла. То було, мабуть, влучання міни по сусідському – по її будинку. Сусідка тоді схопила лише невеличку сумку з документами та кількома речами і разом чекали «Газельку»…
Зять вчасно побачив на тестю зелені штані: «Па, підіть перевдягніть – бо дрон над нами»…
– Тож я швиденько пішов перевдягатися – бо ворожі дрони б’ють по наших військових і по тих, хто схоже вдягнений, – каже Олександр Порфирійович. – Щойно зять завів «Газель», як почались «прильоти», «прильоти»… Нашу стареньку бабусю, мою 94-річну тещу, та онука Андрія ми розмістили у кабіні, а самі поклали подушки, щоб у кузові не так твердо було. Накрилися ковдрою і молилися Богу…
Зруйнована Дружба
Люди намагалися вибратися із Рижівки по «дорозі життя», вели із собою худобу, тягнули речі. Навкруги, вздовж дороги було все заміновано. Але війна розгоралася. Тож два мешканця Рижівкі, мужні брати Артем та Андрій Тютюнники допомагали тим, хто йшов пішки з села під обстрілами – вивозили жінок. Бабусі по ґрунтовій дорозі біжать, тягнуть свої речі. Чоловіки кричали їм: «Які сумки?! Кидайте сумки та сідайте в машину, потім за речами повернемось». Залишилося у людей все господарство і худоба… Головне – врятувати власне життя… Брати вивозили односельців до асфальту, а далі людей зустрічав староста та працівник лісгоспу – довозили до Білопілля.
Дрони шуміли над головою, а снаряди прилітали, здавалося, зовсім поряд. Дорога була вщент розбита обстрілами – їхали по полю. Вже був зруйнований вибухами і міст через яр, а «дорога життя» – це дерев’яні дошки, по яким страшно було їхати.
– Дивишся – скрізь вирви від снарядів, наче лунний пейзаж, – пригадує пан Олександр.
…Лише дивом вдалося вибратися з цього пекла сім’ї Крячкових, з 94-річною матір’ю Любові Григорівни, з донькою та зятем, онуком, свахою та сусідкою. Вони дісталися м. Білопілля, центру громади, де й переночували – волонтери допомогли розміститися…
Ось що лишилося від хати Валентини
До речі, донька Валентина Усікова з чоловіком поверталися до безлюдного села – забрати те, що вціліло, забрати худобу. Корову поранило осколками, але тварину забрали, щоб вилікувати. Від хати залишилися стіни і димар. Паркан як раз догорав, тож вона пішла у підвал, дістала банку компоту. І компотом тушили з чоловіком вогонь…
Валентина поділилася фото своєї вщент зруйнованої вулиці Дружби. Символічна назва, чи не так? Адже ніякою дружбою між народами у Рижівці і не пахне. Скоріше тут почуєш запах пороху та попелу у повітрі, що залишився від спалених, зруйнованих росіянами будинками працелюбних селян. Яким не пощастило жити тут, на прикордонні Сумщини – разом із нелюдами-сусідами з-за річки Сейму.
На Путивльщині – добрі люди
Що переселенцям робити далі? Порадившись, подружжя Крячкових, втрьох, разом із старенькою бабусею, вирішило повернутися на малу батьківщину Олександра Порфирійовича – на Путивльщину, у село Зарічне (колись – Октябрське).
16 березня вони приїхали у стародавній Путивль, потім – до села Зарічне, де притулок надав знайомий. У рідному селі, де колись закінчив 8-річку та працював у совгоспі Олександр Крячков, родину прийняли дуже добре. Майже с першого дня місцеві почали допомагати переселенцям:
– Як почали все нести, банки з консервацією дають, несуть овочі, фрукти, – зі сльозами розповідає пані Людмила. – І сало, і яйця – все на світі. Доземний уклін за вашу доброту!
Жінка каже, що навіть не очікувала на таку підтримку від незнайомих людей! А наступного дня після переїзду приїхали путивлянки-волонтерки Алла Дадикіна та Ірина Чапліна.
– Ми разом з дівчатами цими плакали разом… Вони нас обіймали, втішали, питали, що нам треба. Вдячні за таку допомогу від усього серця! А потім, у вівторок, ще приїхала поліцейська Ірина Лисянська. Дякуємо їй за те, що допомогла, повезла оформити документи, також привезла продуктів. На Путивльщині – такі добрі та чуйні люди! Українці нас не кидають. Навіть на ринок пішла, а там жінка питає: «Чого у вас так руки трясуться?» А я їй і розповідаю… Вона: «Нате вам безкоштовно! Я чула про Рижівку!» «Хіба я вам для того розказувала?» – відповідаю…
Ось такі прекрасні люди у нас на Путивльщині! Волонтери та прості путивляни й мешканці села швидко зібрали для родини Крячкових багато необхідного, побутові речі, меблі, текстиль… Але у сільській хаті ще необхідно зробити немало. Наприклад, нагально необхідно провести воду, а коштів на це немає. Тож сім’я і зараз звертається по допомогу до путивлян.
Ось реквізити картки, на яку можна перерахувати будь-яку суму, навіть 10 грн будуть не зайві:
Карта Приватбанку 5168 7456 1188 9707
Отримувач Крячкова Людмила Григоріївна
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ
Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua
Інші новини:
22.11.2024 “Шахеди” атакували житловий мікрорайон Сум
22.11.2024 У Сумах відомо про ще одну загиблу людину внаслідок атаки “Шахедів”
22.11.2024 Атака “Шахедів” на Суми: дві людини загинули, 10 поранених
22.11.2024 У Сумах розпочинає роботу штаб з ліквідації наслідків ворожих ударів
22.11.2024 У Сумах через влучання “Шахеда” перекрили рух проспектом Свободи