22.11.2025
Валентина Щекатурина разом із родиною прожила понад 15 років у селі Чернацькому на Сумщині. У 2023 році через постійні російські обстріли сім’я була змушена залишити домівку та переїхати до Мутина на Кролевеччині. Як родина адаптується до нового життя — розповіли Суспільному.
Валентина Щекатурина — переселенка з прикордоння. Жінка народилася в Середині-Буді, але понад 15 років прожила у селі Чернацькому, що близько за шість кілометрів від кордону з Росією. Там, говорить, облаштували свій дім, тримали господарство. Валентина виховує пʼятьох дітей, тож із початком інтенсивних обстрілів у 2023 році родина евакуювалася до Мутина на Кролевеччині.
“Обстріли почалися і вже було неможливо там знаходитися. Якби я була ще сама, я б там, можливо, і зараз би проживала. Зараз там взагалі світла немає тижнями. Ми ховалися в погріб, але потім був сюжет, що попадання було прямо в погріб і сім’я загинула. І все, ми перестали ховатися. Ми ховалися в спальні. Молодшу доньку і старшого сина накривала ковдрою, а сама сиділа і чекала. Коли починався обстріл, відкривали двері і вікна, бо їх зривало з петель”, — розповідає пані Валентина.
У Чернацькому тримали велике господарство, каже жінка, нині у будинку розбиті вікна та тріщини у стінах: “Я дуже люблю квіти і в мене була мрія зробити величезні вікна. І ми це зробили, зараз ці великі вікна всі в тріщинах”.
Найважче, каже Валентина, переїзд пережив старший син Микола. У Чернацькому він виріс, навчався, мав друзів. Після ракетних ударів, які знищили місцеву школу, батьки перевели хлопця до ліцею в Мутині. Молодша донька, говорить Валентина, адаптувалася швидше: “Вона ще дитина, їй головне, що мама поруч. Вона тут знайшла друзів. Ми звикли: знаєш, що тебе обстріляли і після цього тиша, ми могли і відпочити, і все переробити; а потім, якщо тиша ця затягувалась, ми знали, що після цієї тиші буде дуже гучно. А тут тиша, тиша і тиша і ти просто не в змозі не спати, нічого, ти переживаєш. Від всіх звуків шарахаєшся, всередині здригається все. Це дуже тяжко. І досі до цього звикнути не можна”.
Батьки Валентини жили в Середині-Буді. Після обстрілів там згоріла ціла вулиця, розповідає жінка. Тож, повертатися вже нікуди. Сестрі вдалося забрати батьків до села Жихового, але й там після чергових обстрілів стало небезпечно. Зрештою Валентина з рідними забрала батьків до себе.
“Не знаю що там, бо туди ж зовсім не пускають нікого, там дуже страшно, там гинуть люди, обстріли кожного дня, дрони, там все в павутиннях, все заміновано. Просто місто Середина-Буда стирається з лиця землі. Наше село Черняцьке, там дуже багато залишилося і друзів, і знайомих, з ким дуже гарно спілкувалися, 15 років життя — це таке, що там залишилося дуже багато всього”, — ділиться жінка.
Наразі їхня родина, каже Валентина, адаптовується на новому місці. Нині жінка працює завідувачкою будинку культури та згадує роки, коли також працювала у рідному селі та сумує за домом та людьми, які були частиною життя: “Веселі, класні спогади — це наш будинок культури. Бо в нас була своя компанія, всі свої були. І ми влаштовували дуже гарні свята. Ми їздили по селах з концертами, виступали. Ми шили собі самі костюми, самі собі видумували сценарії. Це життя, якого не повернути”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМThe post "Життя, якого не повернути": як родина з прикордоння Сумщини облаштувалася на Кролевеччині first appeared on Сумські Дебати.
Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua
Інші новини:
22.11.2025 На Сумському напрямку минулої доби відбулося 20 бойових зіткнень
22.11.2025 Безпекова ситуація в Сумській області станом на ранок 22 листопада
22.11.2025 Національна філармонія України та Сумська обласна філармонія підписали угоду про партнерство
22.11.2025 Глухів втратив учительку, яку знали покоління школярів
22.11.2025 Наслідки вчорашнього удару БПЛА в Сумах