Хто, як не ми, допоможе побратимам – Чорний зі «Сталевого кордону»

17.10.2026

У жовтні 2024 року Руслан із позивним Чорний разом із підрозділом вирушив на Курщину.

«Там я дійсно зрозумів, що таке справжня війна», — каже він.

До цього були Миколаївщина, блокпости, вихід колон з окупованих територій, штурми, танкові бої, підбита техніка та розбиті машини швидкої допомоги. Згодом — «Гвардія наступу» і 15-й мобільний прикордонний загін «Сталевий кордон».

На Курщині війна стала іншою: більше дронів, більше ризику для техніки, складніші завдання.

«Ми не розуміли, що таке FPV. Я вперше про них почув, думав — якась пташка», — згадує Чорний.

Невдовзі FPV стали постійною загрозою для евакуаційних екіпажів. Бронетранспортери М113 витягували пошкоджену техніку, евакуйовували поранених і загиблих, доставляли бійців та необхідне для виконання завдань.

Чорний пройшов навчання на М113 і добре знав можливості бронетранспортера.

«Тоді я зрозумів, що ці машини здатні на все».

Для механіка-водія важливо відчувати машину, знати її можливості та вчасно ухвалювати рішення.

До Курщини була Харківщина. У 2023 році Руслан брав участь у бойових завданнях, після яких разом із побратимами протягом кількох місяців займався евакуацією поранених і загиблих, підвезенням бійців та необхідного забезпечення.

Руслан неодноразово діставав поранення, але повертався у стрій. Адже кожне завдання мало конкретну мету – допомогти побратимам і вчасно доставити їх у безпечне місце.

«Хто, як не ми? Хто допоможе побратимам, хто їх вивезе, доправить у шпиталь?» — каже Чорний.

За службу Руслан отримав відзнаку Президента України «За оборону України», хрест 15-го мобільного прикордонного загону та відзнаку «За мужність в обороні державного кордону».

Нині Чорний продовжує службу у «Сталевому кордоні», забезпечуючи побратимів усім необхідним для виконання бойових завдань. Його робота, як і раніше, вимагає витримки, досвіду та відповідальності за своїх.