14.05.2025
Подружжя Тетяни та Володимира Сведличенків — переселенці. Понад 20 років родина мешкала у Білопіллі, за 10 кілометрів від кордону з РФ. Там, у власному будинку, тримали господарство та обробляли землю. 5 травня, коли посилились обстріли російських військ, родині довелося залишити домівку і виїхати до більш безпечного місця. Наразі мешкають у родичів у Сумах. Свою історію розповіли кореспондентам Суспільного.
“Я не вірю в те, що не повернусь додому. Я не вірю в те, що я не побачу свого дому. Якби в мене запитали, що таке евакуація, я б сказала — це біль, смуток, жах. В моєму житті, в житті моєї родини — це велика пауза”, — говорить Тетяна Сведличенко.
Переселенка Тетяна Сведличенко ділиться спогадами про життя у прикордонному Білопіллі: “Жили мирно, щасливо. Свої сімейні були турботи, радощі. Планували. І потім нас застала війна. Ховалися, як могли. Було дуже важко, магазини всі були зачинені. Чоловіку доводилось ходити, де випікали хліб. Давали по 2 буханки хліба. Одну буханочку ми з’їдали сім’єю, нас було шестеро, а другу я різала на сухарики. До цього часу в мене зберігається наволочка з сухарями”.
Тоді, говорить пані Тетяна, дітей та внуків довелося вивезти до більш безпечного місця: “Ми з чоловіком вирішили, що нікуди не поїдемо. Ми налагодили свій домашній побут, почали садити город. Мали гарну теплицю. Вже почали в ній квітнути огірки та рости. Господарство якесь у нас було”.
За словами Тетяни, думали перечекати війну вдома, але, коли обстріли стали нестерпними, наважилися виїжджати.
“Коли бігав чоловік, а я думала, чи взяти якусь одежину, чи кофтину, я боялась зустрітися з ним поглядом, бо в нього також від сліз були мокрі очі. Ми боялися глянути одне одному в очі. Куди і як, ми не знали, але це було буквально 2 години. Коли ти бігаєш і не знаєш, чи курям насипати, ще й 4 коти приблудились. Чи теплицю відкрити… Чи повернемося ми сюди? Почали виїжджати з двору, над нами висить дрон. Зайшли в хату, пересиділи, потім рушили. Все наше життя вклалося в одну автівку”, — згадує жінка.
“5 травня було страшно, і ми вирішили поїхати куди-небудь. Вибухи були, почали літати КАБи, практично обложили Білопілля. І після того, як ми виїхали, воно не вщухало. Дуже шкода було все кинути. Зараз, коли трохи затихне, відволікаєшся, а потім знову воно все повертається і знову згадуєш, що все кинуте там, залишене. Це жах, це просто жах”, — розповідає Володимир Сведличенко.
“Господь дав нам доїхати до Сум, і вирішили зупинитися в Сумах у сестри. Залишилось нещасних 13 курочок, у мене за них душа болить. Я висипала мішки з зерном, куди змогла, і поїхала. І в цей час ще приблудилися 4 коти чужих. Люди повтікали, поїхали, але їх шкода, і вони ходять за тобою. І сусідку шкода, яка не може кинути свій будинок і боїться покинути своїх котів. Боїться кинути свої квіти одинока жінка. Кажуть: «Тримайтеся». А за що триматися? За ті соцмережі, що кажуть, буде наша Білопільщина у сірій зоні чи не буде? Там зосталося все наше життя”, — ділиться Тетяна.
Попри все, говорить переселенка, для її родини найголовніше зараз — це тиша і спокій: “Мріємо про мир. Я розумію, що в людей є гірше, ніж у нас життя. Я співчуваю всім матерям, батькам за таку біду, яку нам принесла оця війна. І, дай Боже, щоб всі ми жили під мирним небом”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМThe post "Евакуація — це біль, смуток, жах": історія родини переселенців із Білопілля first appeared on Сумські Дебати.
Джерело: Сумські дебати - debaty.sumy.ua
Інші новини:
06.09.2026 Колишню їдальню в Тростянці перетворять на освітньо-культурний центр
06.09.2026 В Івано-Франківську показали фільм про журналістів прифронтової Сумщини
06.09.2026 На Сумщині дали три роки за ухилення від мобілізації
06.09.2026 Сумщину відвідав міністр соцполітики
06.09.2026 Мисливствознавець розказав, що він та його єгері роблять у лісах СумщиниФОТО